1.8

Всі за столом розсміялись, й лише я залишилась поза контекстом. Це було ще дещо незвичне для мене — ніхто не збирався довго при увазі на чомусь одному. Я памʼятала, коли привела Вадима на знайомство з батьками — футболка хлопця помʼялась в дорозі, й мама кілька разів вказала йому особисто на те, що він недостатньо підготувався до зустрічі з батьками своєї дівчини, й оговорювала його вигляд ще кілька днів після знайомства. 

Це був жах. Я й досі прасувала всі речі перш ніж їхати до матері. Та тут… мій хліб похвалили й тут же продовжили розмову. Маша впустила мʼясо на джинси, закотила очі, їй подали серветку і все — про це забули й продовжили цікавішу тему. 

Я й не думала, що саме такі моменти й визначали купу дій у моєму житті. 

— А що з бабцею? — запитала, смакуючи нове слово: “бабця”. Свою ми завжди називали бабусею. Помітила, як троє братів розсміялись, а Маша закотила очі. Лена ж ледь помітно посміхнулась й опустила очі у свою тарілку.

— Бабця дуже любила своїх онуків, — Роман усміхнувся, розвертаючись в мою сторону. 

— О, наші батьки вели з нею війну, але вона перехитрила їх всіх! — в очах Назара загорівся бунтівний вогник.

Роман поряд із ним пирхнув й хитнув головою, продовжуючи:

— Бабця нас дуже балувала, за що батьки на неї ображались. Вона нас захищала, прикривала, й ми завжди знали, що вона нас підтримає у будь-якій ситуації.

— Так, кому як не тобі знати, Романе? — Назар поряд із ним розсміявся, але чоловік  проігнорував його, з легкою усмішкою продовжуючи:

— В якийсь момент батьки обʼявили їй війну, бо вона нас балувала і все таке…  Але вони ввʼязались у війну, яку виграти було неможливо. Ну, а нам було весело. Ми, дітлахи, користувались цим, й завжди ховались у неї. Збирались разом, весело проводили час, доки бабця гарчала на батьків через купу занять, якими вони нас намагались навантажити. 

— Ну, вчитись же треба, — захистила я батьків, та тут Андрій розсміявся.

— Гарний аргумент, однак з нас всіх саме Ромчик, який зростав із бабцею, і виявився найрозумнішим. 

Я помітила, як Роман дещо засмутився. Схилила голову, думаючи над тим, яке імʼя личить йому більше — офіційне чи сімейне, та потім нарешті до мене дійшов сенс сказаного — зростав із бабусею. У нього не було батьків?

— Просто батьки відбили у вас бажання вчитись, змушуючи робити домашку, додаткові заняття і гнатись за найкращими оцінками, — пробурмотів Роман, підіймаючи погляд на мене. Я не зрозуміла, що говорили його очі. Чоловік немов очікував від мене якоїсь реакції, а я не була впевнена, чи можу привселюдно ставити якісь особисті запитання.

— О так. Я вступав до універу за принципом якомога далі від батьків, не думаючи про те, чим насправді хотів би займатись, — поділився Андрій, а його дружина любʼязно нагадала:

— І в результаті так диплому й не отримав.

— Ну, Ромчик повчився і за мене.

Всі за столом розсміялись, й лише Маша зітхнула:

— Шкода, що на Ромчиковому прикладі ніхто так нічого й не збагнув.

На мій подив, чоловік повернувся до сестри й міцно обійняв її, а тоді поцілував у скроню у щось прошепотів їй. Це було так зворушливо. У нас в сімʼї Злата могла проявити якісь почуття й обійняти мене, коли мені було погано, але я зазвичай не виказувала емоцій. Зараз, дивлячись як Маша притиснулась до брата, думаю, що можливо, Злата так само потребувала мене. 

Коли Лена з Андрієм зазбирались додому, я здивовано помітила, що вже північ. Вони викликали таксі й забрали із собою Машу, а Назар, чекаючи на свою машину, розпитував мене про подорожі — хлопець знав від Злати, що ми багато подорожували, й поділився своєю ідеєю влаштувати дівчині сюрприз з короткою поїздкою за кордон. 

— Хм, а коли ти хочеш? — я замислилась. — Мені дуже сподобалось в Італії, але, якщо говорити про зиму, то може ліпше буде…

Що, Альпи? Це навіть моїй сім'ї було не по кишені. В кімнату ввійшов Роман, й відповідь надійшла, щойно я на нього подивилась.

— Прага. Думаю, це найліпше місто, яке можна відвідати взимку. 

Хлопець погодився, подякував мені та хотів спитати щось ще, однак його таксі приїхало, тож він попросив в мене номер, аби продовжити розмову текстом. 

— Тепер він буде радитись з тобою щодо дівчини у кожному кроці, — помітив Роман, складаючи стіл. Моя мати ніколи не відпускала дітей з дому, доки не поприбираємо після свята, але цей чоловік вважав таку поведінку щонайменше дивною, й затримався, аби поприбирати самотужки. 

— Давай допоможу, — запропонувала, та, побачивши його погляд. зрозуміла, що ліпше лишитись на диванчику. Тоді спитала: — Чого думаєш, що він буде радитись зі мною?

— Ну, ти йому вочевидь сподобалась, а нас він не вважає за знавців стосунків. 

Я пирхнула. Знав би Назар мою історію, навряд тоді б обрам мене за гуру. 

— Чому ж? — поцікавилась.

— Бо Лена не в його смаку, а я не маю дівчини. 

Я подумки посміхнулась. Лена насправді приємна дівчина. Мені вона здалась легкою й простою, як в зовнішності, так і в моральному плані.