9

ТИМУР

Чи подобалась мені ця ідея? Взагалі ні. Але це був найшвидший та найпереконливіший метод вказати Інесі її місце. І довести, що вона тут просто ніхто. Ніколь не памʼятає її, не знає, що Інеса її матір, то ж весь цей цирк має швидко закінчитися. Я тримав Лею за руку, поки ми йшли до вітальні, щоб все виглядало правдоподібно, але тим не менш почував себе якимось зрадником. Бо ми ж не були з нею у справжніх відносинах і це виглядало так, ніби я опускаюся до рівня Інеси. Впевнений, що вона покинула нас заради якогось чоловіка, та на жаль, доказів цього нема. Покосившись на дівчину, я бачив, що їй теж не дуже приємно все це робити і мене чомусь це трохи заспокоїло. Хоч і зараз нам доведеться вдавати шалено закоханих. По голосах я чув, що моя колишня дружина вже тут і вони з мамою якось надто дружньо розмовляють. Та зараз, напевно, навіть годинник зупиниться від того, що буде відбуватися.

— Всім добрий вечір, — я привітався з посмішкою і дивився лише на те, як змінювався вираз обличчя Інеси. — Вибачте, ми трохи запізнились. Затори…

— Т-тимуре, це… — мама почала щось говорити, але потім різко замовкла. Її погляд кидався то на Лею, то на мене, то на Інесу. Але найбільше вона дивилась на наші з дівчиною переплетені пальці.

— Добрий вечір, — теж заговорила Лея і я відчув, як вона напружилась. 

— Не знала, що ти будеш не сам, — Інеса намагалась бути байдужою, — хоча, насправді, сподівалась, що ви прийдете разом з Ніколь.

— Вона вже спить, — я різко відповів, — думаєш, чому ми покликали тебе так пізно. Я не хочу, щоб дитина бачила тебе.

— Я її матір! — вона різко підскочила на ноги і її нерви були для мене як мед на душу.

— Невже? — я скривився, — ось її майбутня матір. А ти просто жінка, що народила Ніколь. От і все.

Після моїх слів я відчув, як сильно спітніла долоня Леї і що напружилась вона ще сильніше. Я спробував міцніше стиснути її пальці, щоб дати зрозуміти, аби вона припинила. Інакше така поведінка точно видасть нас.

— Тимуре… ем… — мати виглядала розгубленою, але все-таки пробувала тримати обличчя, — думаю, що варто вже пройти за стіл. Вечеря зараз охолоне, а Леся так старалась.

Я відсунув для Леї крісло, а вона глянула на мене так, наче тим поглядом хотіла вбити. Я непомітно сіпнув головою, щоб вона припинила, бо переживав, чи не захоче часом зараз все зіпсувати. Але вечеря, як на мене, почалась чудово. Всі мовчки їли і було чутно лише стукіт приборів об тарілки. Здається, дуже давно не почувався таким задоволеним, бачачи, що Інесі щось не подобається.

— Чесно, не очікувала, — заговорила колишня з легкою іронією, — що ти так швидко заведеш нові стосунки.

— А чого ти чекала? — я похитав головою, — що я буду вже життя побиватись за тобою і піду в монастир?

— Та ну ні, — вона засміялась, — просто у нас же було все так добре і…

— Любий, передай, будь ласка, мені салат, — Лея видавила з себе наймиліший голос, від якого мене ледве не знудило. Але зізнаюсь, я був вдячний, що вона змогла змінити тему розмови.

— То ж, ем… — заговорила матір, — Лея, ти… надовго до нас?

— О… я не… не знаю, це… — вона глянула на мене незадоволеним поглядом.

— Надовго, — впевнено сказав я і взяв дівчину за руку, на якій красувалась обручка. Демонстративно поцілував долоню і повернувся до решти з посмішкою на обличчі. — Мабуть, назавжди.

— Та… невже… — пирснула Інеса, — ти одружуєшся?

— Ну я ж здається вже сказав, що Лея майбутня мама для Ніколь. Хоча, чому майбутня… у них вже надзвичайно хороші відносини.

— У Ніколь тільки одна мама, — Інеса процідила крізь зуби.

— І це точно не ти, — я роздратовано взяв келих вина і випив все залпом. 

Вечір починав набирати обертів, проте атмосфера ставала все більш напруженою. Очевидно, що я точно отримав той результат, який хотів, проте не зовсім подумав про те, що ж робитиму з цим далі. В якийсь момент мені навіть стало шкода Лею, бо вона взагалі не причетна до всієї цієї історії. Але на диво, дівчина трималась впевнено, я б сказав навіть занадто. Наче ми справді маємо скоро одружитися. Мабуть, вміння вчителів тримати обличчя все ж не перебільшене.

— Тимуре, — довгу тишу порушила мама, — ти не допоможеш мені винести десерт? Я відпустила Лесю, то ж це треба зробити нам. Дівчата ж… наші гості.

— Гаразд, — я витер серветкою рот та підвівся. Вже чудово знаючи, що причина точно не в якомусь солодкому.

— Що ти в біса робиш!? — сичала матір, зачиняючи двері кухні, — що це за виставу ти тут влаштував?

— Що тобі не подобається? — я сіпнув головою, — я просто намагаюсь захистити свою дитину.

— Від кого? Від її матері? Синку, мені здається, ти перебльшуєш…

— Що? — я мало не озвірів, — я перебільшую!? Ти це зараз серйозно?

— Так, я розумію, Інеса вчинила жахливо. Вона… не мала покидати сімʼю. Але ж хто не помиляється. Ти б хоч спочатку поговорив з нею, дізнався, чому вона так вчинила. Може вона приїхала, щоб все виправити, пояснити. Ти навіть не дав їй шансу на хоч якесь порозуміння…

— Вона сказала, що хоче забрати Ніколь, — я міцно стис кулаки, щоб тримати себе в руках, — більше мені взагалі нічого не цікаво. Інеса не має жодного морального права на це, після того, як просто кинула крихітну дитину. Свою. Власну. Дитину.

— Але для чого ти приплів сюди ще й Лею? Вона ж просто няня… Ти щось пообіцяв їй чи може вона зваблювала тебе?

— Мамо, — я закотив очі, — я все це роблю лише заради Ніколь. Інеса зможе забрати її тільки через мій труп. Я все сказав.

Під спопеляючий погляд матері, я гучно відчинив двері та повернувся за стіл. Інеса та Лея сиділи мовчки і здається навіть не дивились одна на одну.

— Ви ж… мали принести десерт? — єхидно спитала колишня дружина.

— Він вже тут, — прибігла мама з пирогом в руках, — Тимур просто… допомагав мені витягнути його з духовки. Бо я чомусь подумала, що Леся зробила звичайні тістечка. Пригощайтеся.