8

ЛЕЯ

— Е-е-е… що? — я скривилась і дивилась на Тимура, який був якось надто серйозний для такої заявочки.

— Ти може недочуваєш? Чи не розумієш моїх слів? — він був такий напружений, що, здається, міг битися струмом.

— Та швидше не розумію, — я вперлась спиною до стелажа, щоб відчувати опору і трохи оговтатись, — нареченою… для чого це? Ще зовсім недавно ви хотіли звільнити мене без жодних докорів сумління, а тепер вирішили… підвищити?

— От якщо не хочеш вилетіти з цієї роботи і з мого дому, то подумай, чи варто відмовлятися.

— Але для чого? — я роздратовано видихнула через ніс і це було поганою ідеєю, бо вдихнувши залежаний тут пил, дуже захотілось пчихнути.

— Просто… є одна ситуація, яку треба вирішити. І на жаль, єдиний вихід — щоб ти прикинулась моєю нареченою. Ненадовго, просто щоб все якнайшвидше вирішилось…

— Я навіть думати про це не буду, поки ви не розкажете, в чому справа, — я срехстила руки на грудях і в той же момент ніс заскомотало до неможливого, тому я голосно пчихнула. Тимур різко прикрив моє обличчя долонею, а його поглядом можна було вбивати.

— Та ти можеш бути тихо, — просичав чоловік, — я ж не дарма привів тебе сюди, щоб нас ніхто не почув.

— Ну то варто було тут прибрати, — я різко скинула його руку від себе і уважно глянула Тимуру в очі. — Я хочу пояснень.

— Добре, — він роздратовано махнув рукою. — Зʼявилась моя колишня дружина.

— Т-тобто? — мене це щиро здивувало, — мама Ніколь?

— Так, — він закотив очі і я зрозуміла, що між ними точно не дружні стосунки. — Це стерво кинуло мене і новонароджену дитину. Вона просто пішла, бо їй було так складно звикнути до нового життя… Коротше… вона зʼявилась тут нікому непотрібна і заявила, що хоче забрати мою доньку до себе. Звісно, що це повна нісенітниця. Але Ніколь не памʼятає її і не знає, отже не вважає матірʼю. А з тобою вона, наче, непогано ладнає. І думаю, що точно обере тебе, а не якусь малознайому жінку. Тому ми маємо деякий час вдавати, що просто неймовірно щаслива парочка і вже майже сімʼя. Щоб у колишньоі навіть шансу не було на те, щоб Ніколь повірила їй.

— Це звучить як біла гарячка, — я відвела погляд, бо мені просто не вірилось, що зараз справді чую все це, що каже Тимур.

— Ні, це серйозно. Для мене, для… моєї сімʼї. Я не дозволю цій пройдисвітці забрати дитину, від якої вона так легко відмовилась.

— Ну а… я хоча б можу подумати? — я вже трохи розслабилась, розуміючи, що ця розмова не така вже й страшна. — Коли ви хочете все це провернути?

— До вечора. Я планую запросити її на вечерю. Я дуже добре знаю Інесу, вона надто рішуча. То ж починати діяти треба швидко.

— Просто цікаво, — я прикусила губу, — ви такий люблячий і відданий батько насправді чи просто не любите, коли вас дурять та зраджують? Тому й хочете розлучити дитину з матірʼю…

— Будемо вважати, що я цього не почув, — Тимур сказав це голосніше і було видно, що його зачепили мої слова. — Чекаю відповіді ввечері. Або ти погоджуєшся… Або збираєш свої речі і до побачення.

— Отже, вибір без вибору? — я підняла одну брову. 

— Думай як хочеш, — він кинув на мене останній погляд і швидко пішов геть.

Я ще декілька секунд стояла як вкопана і намагалась проаналізувати все, що щойно тут відбувалось. Та коли довелось пчихнути ще раз, то пошвидше забралась геть з тієї комірчини. Всередині були досить двояке відчуття. Тимур сказав, що дружина покинула його з новонародженою Ніколь і вперше за всі роки зʼявилась, щоб ніби-то забрати її. То ж якщо це неправда, то він дуже жорстоко поводиться як і з дружиною, так і з доньокою. Проте, коли я питала в дівчинки про її маму, вона справді говорила так, ніби їй байдуже. То ж вся ця історія стає дуже інтригуючою. Та мені не надто хочеться вдавати якусь наречену, бо працювати прийшла сюди нянею. Але й роботу втратити не хочу, а Тимур ясно дав усе зрозуміти… Я б могла щось вигадати і не робити цього, але хіба ж така ситуація не найкращий шанс, щоб ще більше зблизитись з ним, підкрастись ближче до його справ і знайти потрібний мені компромат. А потім без жалю здати його в поліцію та повернути собі сенс життя… Мою улюблену роботу. 
То ж цілий день я ходила в деяких сумнівах, та все-таки вибору в мене дійсно не було. Тимур знову забрав кудись Ніколь і я вже який день не мала що робити. Пані Влада була на роботі, тому я спробувала використати цю самотність, щоб знайти кабінет Тимура. Проте в цьому домі й так надто багато дверей, так ще й купа з них зачинені. 
Вечір настав якось надто швидко і чоловік знову раптово зʼявився в домі, наче вміє телепортуватися. Він покликав мене на розмову в сад, постійно озираючись, ніби втікав від когось. Звісно, мене накрило певне хвилювання, що я й два слова докупи не могла звʼязати, та вирішила, що якщо доля таки дає цей шанс — не варто відступати.

— Ну то що? — спитав Тимур, сховавши руки в кишенях.

— Добре, — я провела долонею по обличчі, — я погоджуюсь брати участь у цій виставі. Але…

— Що? — він округлив очі, — у тебе ще й будуть умови?

— Так, — я посміхнулась, — я хочу більшу платню.

— З якої це радості? — Тимур голосно розсміявся.

— Ну… як би це сказати правильно… Весь цей час я була просто няня і виглядала відповідно. Скромно та зручно. Але ж тепер я ваша наречена. Сумніваюсь, що оці джинси і футболка підходять під цей статус. То ж поки я буду грати цю роль, то мушу виглядати… дорого.

— Хм… резонно, — Тимур примружив очі, — зізнаюсь, я тебе недооцінив.

— Повірте, ви ще багато про мене не знаєте, — вирвалось з моїх вуст, але я просто раділа від того, що змогла втерти йому носа.

— Гаразд, — Тимур прочистив горло, — тримай.

— Це… що? — він протягнув мені оксамитову коробочку.

— Обручка. Ти ж наречена моя, мусить бути все переконливо.

— Ого, — я відкрила коробочку і була вражена розміром каменю.

— Сподіваюсь, з розміром я вгадав. Якщо ні, то зроби будь-що, але обручка має бути в тебе на пальці.