6

ЛЕЯ

Декілька днів пройшли в достатньо напруженому стані. Тимур справді почав дуже багато часу проводити вдома, через що з Ніколь ми практично не бачились. Я лиш будила її зранку та допомагала зібратися. Решту часу вони майже завжди проводили тільки вдвох. Мабуть йому було просто лінь вставати раніше і він скинув цю роботу на мене… І якщо чесно, мене це страшенно ображало, бо я встигла привʼязатись до дівчинки. Та й хотілось все ж виконувати свою роботу, за що я вже починала переживати. Але пані Влада запевняла , що такий ентузіазм її сина точно ненадовго і звільняти мене вона не буде. То ж мені залишалось просто знаходити, чим себе зайняти. І одні з найчастіших думок, які зʼявлялись у моїй голові — план помсти. Я переконалась, що Тимур точно не знає, що я колишня поліцейська, проте причина його неприязні до мене так і залишається невідомою. Будучи вдома сама, намагалась знайти його кабінет, проте в цьому будинку надто багато кімнат, двері яких зачинені, то ж зазвичай я залишалась ні з чим. І зрештою, моя голова не вигадала нічого кращого, ніж просто втиратись йому в довіру. Нехай це спочатку буде здаватися дивним, та все ж я доберуся до істини і поверну собі те, на що заслужила. То ж вирахувала, коли приблизно Тимур з Ніколь повертались з прогулянки на обід і до цього часу спекла домашнє печиво за рецептом моєї бабусі.

— Як погуляли? — я натягнула посмішку і зверталась до обох, але звісно ж, Тимур показово ігнорував мене.

— Ми їздили на озеро, — з захватом заговорила Ніколь, — там було так гарно! Так багато води… І плавали качки, але близько до них ми не підходили. Тато приніс з машини плед і у нас був… був… ну…

— Пікнік, — додав чоловік, розуміючи, що за емоціями дівчинка забула правильне слово.

— Як круто, — я підперла підборіддя рукою, — думаю, вам точно на пікніку бракувало мого печива.

— Печива? — Ніколь зацікавлено підійшла ближче, а я підсунула до неї корзинку повну моєї випічки.

— Ніколь, ні, — суворо сказав Тимур, — ти не будеш зараз нічого такого їсти. Попереду обід.

— Ну тато-о-о, — протягнула дівчинка, — так не чесно. Одне, будь ласка. Я зʼїм лише одне. А потім чемно-чемно пообідаю.

— Ви… ви теж пригощайтесь, — я взяла в руку печиво і протягнула його чоловіку. Він лиш спопелив мене поглядом і відсунув корзинку подалі по столу.

— Іди мий руки, Ніколь, — скомандував він, — і не затримуйся.

Дівчинка артистично цокнула язиком, закотила очі і розчаровано пішла в бік ванної кімнати. Я точно знаю, вона дуже хотіла спробувати моє печиво, а воно насправді дуже смачне.

— Чому ви так поводитесь? — не втрималась я і таки заговорила з ним.

— Бо думаю ви, як професійна няня, так ще й вчителька в минулому, мали б знати, що основний прийом їжі найважливіший, — Тимур ніби плюнув мені це в обличчя, — і ніяке солодке не має перешкоджати цьому.

— Ем… так, звісно, — я присоромлено відвела погляд. І впіймала себе на думці, що зовсім не подумала про це. Справжня няня точно б чекала дитину з теплим обідом. — Я просто хотіла зробити щось приємне… І в першу чергу для вас.

— Для мене? — його брови злетіли догори.

— Ну… так, — я почала вигадувати щось находу, — у нас з вами чомусь взагалі не складаються навіть мінімальні дружні стосунки, то ж… Я цим хотіла якось вибачитись, якщо образила вас. Залагодити конфлікт чи щось таке.

— Чому в мене яскраве відчуття, що ви просто зараз виправдовуєтесь? — він скривився, піднявши одну брову.

— Ну ви ж бізнесмен, — я пирснула істеричним сміхом, — мабуть вмієте бачити людей наскрізь. Точніше, думаєте, що вмієте.

— Чому ж? — він теж посміхнувся і вперся руками до столу, — я одразу зрозумів, яка ви людина. І що вам зовсім не місце у моєму домі та поряд з моєю дитиною.

— Справді? Чому? — я повторила його позу.

— Я вже помила руки! — в кухню забігла радісна Ніколь, показуючи свої долоньки.

— Молодець, сонечко, — Тимур різко переключився на неї і одразу ж став лагіднішим. — Пані Леся мабуть вже все приготувала, давай пообідаємо.

Мені не дуже сподобалось, що наша розмова не знайшла логічного завершення, але при дитині вияснювати стосунки справді було жахливо. Їсти я не хотіла, то ж взяла свою книгу і пішла в сад, щоб продовжити читати. Але всі слова на сторінках зливались в кашу, бо голова була не налаштована читання. А я лише й думала про те, чого Тимур ненавидить мене. Розуміє, що я не справжня няня? Ревнує до Ніколь… Чи… Мій погляд блукав садом і зачепився за гараж. Точно! Від усвідомлення я аж підскочила на місці. Велосипеди… Тимур, мабуть, злий на мене, бо я навчила Ніколь кататись на велосипеді. А вона ж казала мені, що тато обіцяв їй. Я прикрила рот рукою в роздумах і усвідомленні, що мабуть зачепила Тимура цим. Якщо він постійно був на роботі, що навіть днями не бачив доньку і єдине, що залишалось для їх зближення — катання на велосипеді. А я, начебто, все зіпсувала. Хоча звісно особисто зовсім не бачу в цьому ніякої проблеми, для нього, напевно, це було важливо. То ж думаю, що варто вибачитись за це… Якщо хочу завоювати його довіру і потім отримати доступ до секретів Тимура. 
Тому я дочекалась, коли Ніколь ляже на денний сон і вловила момент, коли чоловік залишився сам.

— Можна з вами поговорити? 

— Знову ви, — Тимур розлючено кинув свій бутерброд на тарілку, — дасте мені хоч поїсти спокійно!? А в ідеалі взагалі не говоріть до мене.

— Я хочу… вибачитись, — я стрималась, щоб просто не накричати на цього високомірного індюка.

— Ви… Що? — Тимур добряче здивувався, а я тим часом знову підійшла до свого печива.

— Так, вибачитись, — я прочистила горло, — довго не могла зрозуміти вашої ненависті, але потім… Ви так розлютились через велосипед, правда? Бо я навчила Ніколь кататись.

Його темні карі очі ніби ще сильніше потемніли і почали надто уважно вивчати мене. Від цього стало настільки некомфортно, що хотілось заховатися. Надто пильний погляд, наче хоче аж в душу зазирнути. Та я намагалась бути розслабленою, проте перекладала печиво в корзинці з місця на місце.