4

ТИМУР

— У нас нова нянька? — я застав матір практично на виході з дому. Вона різко розвернулась, ледь не впустивши свою сумку з рук.

— Тимуре? — її тон був, як завжди, невдоволений, — що ти тут робиш? Коли встиг повернутися?

— Сьогодні вночі, — я підняв брову, бо не вірив, що маму це справді цікавить.

— Хоч би подзвонив, — вона повернулась до дзеркала та поправила свою укладку, — як робота?

— Здається, я задав тобі питання, — я підійшов ближче і зупинився, схрестивши руки на грудях.

— Так, нова. А що таке? — мати була беземоційною, вона вже дуже давно саме так зі мною і спілкується.

— Я випадково зіштовхнувся з нею вчора після приїзду. Якась вона… дивна. Не подобається мені. Думаю, її варто звільнити.

— Дивна? — мати коротко засміялась, — і це все? Вона просто тобі не подобається?

— Я не впевнений… Точніше, я вважаю, що вона не зможе гарно доглядати за Ніколь. Надто молода, недосвідчена. Думаю…

— Мені байдуже, що ти думаєш, — мати фиркнула, — тебе взагалі це ніколи не хвилювало. Та й чи повинно починати? Ти постійно у своїх відрядженнях, на дитину ніколи не маєш часу. А Ніколь ночами плаче і кличе тебе. Моє серце вже не витримує цього, Тимуре. То ж я буду наймати того хто мені потрібен, кого вважаю корисним. І Лея саме та, хто зараз найбільше підходить Ніколь.

— Все ж ти мала порадитися зі мною, — я спробував говорити мʼяко.

— Ну ти ж не радився зі мною, коли знищував свою сімʼю, — погляд мами пронизував ледь не до душі, — побачимось.

Вона грюкнула дверима, а я лиш прикрив очі і важко видихнув. За будь-якої нагоди мати згадує про те, що сталося чотири роки тому і абсолютно повністю звинувачує мене. Хоча я ні в чому не винен, вона просто зібрала свої речі і пішла так, що ніхто навіть не помітив. То в чому ж була моя провина? Мати й близько не уявляє, що довелось пережити мені. Яка порожнеча була всередині, коли кохана дружина просто зникла. Пішла, сказавши, що це життя їй не підходить і залишила новонароджену дитину. Ми були ідеальною сімʼєю, я намагався бути хорошим чоловіком, робив усе для того, щоб кохана почувалась щасливою. А вона встромила ножа в спину і за чотири роки жодного разу не поцікавилась нашим життям… Байдуже на мене, але їй навіть не цікаво, як росте її дитина. Тим не менш, моя мати впевнена, що винен у всьому я і не бажаю нічого виправляти. То ж вже чотири роки у нас стосунки гірше нікуди, не як в рідних людей, а сусідів, що недолюблюють одне одного. 
Годинник на руці декілька разів пропищав, нагадуючи, що у мене заплановано купа справ. То ж я ще раз глянув на двері, за якими зникла мама і швидко пішов до свого кабінету, щоб вкотре втопити в роботі свій відчай.

— То ж, таким чином, ми зможемо взяти на себе ці два проекти… Могли б і третій, але там певні нюанси… — мій помічник розривався перед проектором в офісі, показуючи прогрес у нашій роботі. Але я взагалі не слухав його, бо думки були зайняті Ніколь та моєю вже колишньою дружиною.

— Мені байдуже, — я фиркнув, голосно закриваючи теку з паперами, — ти не вперше вже цим займаєшся, розберешся.

— З вами все добре? — він підняв одну брову, — ви якось зблідли.

— Не знаю, — я прочистив горло, — почуваюсь якось дуже втомлено. Цей останній переліт дався дуже важко.

— Я давно казав, що вам потрібна відпустка, — стурбовано сказав помічник, — інакше ви просто знищите себе.

— Може й так… — я задумано дивився перед собою і стукав ручкою по столу. Перед очима знову зʼявилась Ніколь, а в голові звучали слова матері, як сильно донька страждає без мене.

— То ж, які у вас плани на сьогодні? Є якісь зміни?

— Знаєш, є, — я впевнено підвівся і поправив піджак, — відміни все на сьогодні і на найближчі два тижні. Мінімум. Що можеш, проведеш сам, потім тільки напишеш мені звіт.

— А… ви? — розгублено спитав помічник. 

— А я йду у відпустку, — я швидко дістав свою сумку і почав складати важливі папери та речі, — ти все ж маєш рацію, мені треба відпочити. Давно не проводив часу з донькою. Думаю, саме час зараз трохи перезавантажитись.

Я їхав додому з якоюсь ейфорією. Вже уявляв собі, що ми з Ніколь будемо робити разом і їй не доведеться проводити час разом з тією нянькою. Розумію, що мамі буває важко і вона захотіла собі когось в допомогу, але ж не якусь дилетантку, в якої навіть стакан не може залишитись цілим.     
Як тільки я вийшов з авто на подвірʼї, з будинку до мене відразу ж вибігла доня. Але наше возʼєднання перервав мій телефон. Саме зараз вирішив подзвонити партнер, з яким сьогодні мала бути зустріч… Довелось дуже емоційно йому пояснювати, що у мене відпустка і найближчим часом ми не побачимось. До нього важко доходило, то ж навіть довелось сказати декілька неприємних слів. Ніколь уважно слідкувала за мною і від цього стало соромно.

— Вибач, сонечко, — я швидко сховав телефон і присів біля доні, — це був останній дзвінок на сьогодні.

— А ти знову поїдеш на роботу? — її маленькі ручки лягли на мої щоки, — ти приїхав на обід?

— Ні, Ніколь, я приїхав до тебе. Моя робота може почекати трохи, то ж зараз ми будемо дуже багато часу разом.

— Правда-правда? — очі моєї дівчинки аж запалали захватом і вона повисла на моїй шиї. Я підняв її на руки та міцно обійняв, вдихаючи рідний запах. Навіть не усвідомлював, наскільки сильно скучив за Ніколь. Через свою особисту драму і бажання забутися в роботі, повністю ігнорував потреби та мрії своєї дитини. І саме в цей момент прийшло це усвідомлення, ніби струмом вдарило. Я сильніше притис її до себе і заплющив очі.

— Будемо робити з тобою все що захочеш, добре? Обіцяю…

— І навіть купиш котика? — вона хитро примружилась.

— Ем… — я на секунду замовк, — про це ще треба подумати.

— Тоді ходімо кататись на велосипедах, — Ніколь почала стрибати у мене в руках, — я тобі щось покажу-у-у…

Я засміявся, відпустив її та попрямував до гаража з нашими велосипедами. І вперше за довгий час я відчував внутрішній спокій. Розумів, що все роблю правильно.