3

ЛЕЯ

Ніколь виявилась справді дуже здібною та кмітливою дівчинкою. І всього лиш за декілька годин навчання на велосипеді вона вже досить впевнено крутила педалі та тримала рівновагу. Ми дуже весело провели час і у мене навіть не виникло жодних проблем. Пізніше разом з дівчинкою я пообідала на терасі, бо погода була просто неймовірна. І зважаючи на це, ми пішли трохи погуляти в парк неподалік.

— А у тебе є домашня тваринка? — поцікавилась Ніколь.

— Ні, — я похитала головою, — у мене завжди було дуже багато роботи, то ж… 

— Чому всі дорослі кажуть одне і те ж, — ображено буркнула дівчинка, — тато каже так само, коли я прошу його про котика. Що у нього багато роботи і немає часу на це. 

— Думаю, тато тебе дуже любить, — я сумно посміхнулась, бо хотілося б таке сказати і про себе, — і хоче, щоб все було якнайкраще. Впевнена, ти обовʼязково отримаєш свого котика.

— А зараз ти кажеш так само як бабуся, — Ніколь надула губи і схрестила руки на грудях. А потім побачила намальовані крейдою класики і почала стрибати. 

Я ж дивлячись на все це просто засміялась. Якщо вона каже, що я говорю, як її рідні, то може й з подальшою роботою у мене все вийде без проблем. У нас з цією сімʼєю збігаються певні цінності і думки, то ж, можливо, не виникне ніяких складнощів. Крім того, що мені з порогу збрехали про те, що мама Ніколь у відпустці, хоча дівчинка зовсім не знає своєї матері. І ця історія вже цілий день не йде у мене з думок, бо якось моторошно. Хоча… я теж з перших же секунд брехала, то ж ми точно варті одне одного. 
В парку час пройшов значно швидше і веселіше. Ніколь захотіла солодкої вати, а я зʼїла морозиво. І вперше за весь час після мого звільнення з поліції я відчула себе живою. Потрібною. Корисною. Бо перший час я нікуди не виходила з дому і була практично за крок до депресії. Коли ми повернулись до будинку, то на подвірʼї вже стояла одна автівка. Я не знала, чия вона, то ж трохи розхвилювалась від того, що це може бути тато Ніколь. А я навіть не знаю, як його звати. Та коли ми зайшли до будинку, дівчинка радісно побігла до вітальні.

— Бабуся! Я тут! — пані Влада радісно підняла онучку на руки і обіймала.

— Привіт, моє сонечко, — жінка поцілувала Ніколь в голову, — Леє, вітаю. Як ви тут? Вже освоїлись, як минув день?

— Я каталась на велосипеді, а потім ми гуляли… — швидко затараторила дівчинка, — в парку Лея купила мені солодку вату і у мене був липкий ніс і пальці, а потім…

Маленька ще дуже яскраво та гучно ділилась з пані Владою своїм днем, то ж я вирішила їм не заважати, а все-таки нарешті піти поглянути на свою кімнату. Покоївка показала мені потрібний коридор та двері і я почала заселятись. В кімнаті не було нічого особливого, лише ліжко, невелика шафа, мʼяке крісло та журнальний столик. На стіні висів телевізор і здається, я його вже сто років не бачила та й не дивилась, бо у себе вдома я навіть його не купувала. Особистої ванни тут не було, та пані Леся сказала, що я можу користуватись гостьовою, що в кінці коридору. Розклавши всі свої речі, я повільно сіла у мʼяке крісло і вперше за цілий день вийшло розслабитись. Я прикрила очі та намагалась вигнати з голови всі думки, але постійно поверталась до того, що Ніколь не памʼятає свою маму. Мені як… колишній поліцейській це було надто дивно і хотілось знайти правду, та це вже абсолютно не мої справи, то ж… Я не вигадала нічого кращого, ніж піти прийняти душ і просто лягти спати. 
Проте перед сном я ще зустрілась з пані Владою, щоб «відзвітувати» за день. Звісно, вона просто розпитувала мене, проте я майже відчула себе на колишній роботі, де треба було пояснювати та розписувати кожен крок. Після цього зі спокійною душею я пішла спати. Проте, звісно ж, ніякого сну так і не було. Декілька годин я просто вертілась на ліжку з заплющеними очима. В мене ніколи не було проблеми зі сном у новому місці, але чомусь саме зараз я почувалась дуже незатишно. Врешті я просто підірвалась з ліжка і вирішила прогулятись будинком, щоб хоча б так можливо розслабитись. 
Далеко не дійшовши, я вирішила, що хочу води і пішла знайомим шляхом до кухні. Але почався інший квест — мені не вдалось знайти вмикач світла, тому пробиралась до крану з водою навпомацки. Та спочатку треба було знайти склянку. І як тільки я взяла її в руки, світло різко та надто яскраво засвітилось. Від такої неочікуваності я сіпнулась і впустила склянку на підлогу. Скло не витримало такого падіння і розлетілось шматками по кухні. Мене охопила ще більша паніка, але коли я підняла голову, то поряд стояв високий незнайомий чоловік.

— Ви хто? — з хрипотою в голосі спитав він. Я оцінила його з голови до ніг, намагаючись проаналізувати.

— А ви? — випалила я від хвилювання, а потім захитала головою, — Боже, вибачте. Звісно ж, ви тато Ніколь. А я… я ваша нова няня. Ну, тобто, не ваша, а…

— Досить, — він зупинив мене рукою, — надто багато зайвих подробиць. А чому ви… нова няня, де наша попередня?

— А хіба…— я скривилась від максимального нерозуміння, — хіба ваша матір вам нічого не переказала?

— Може й переказувала, — він глянув на свій смартгодинник і щось поклацав, — я щойно прилетів з конференції, то ж домашні справи не моя турбота. 

— Хто б сумнівався, — я пробурмотіла собі це під ніс максимально тихо, сподіваючись, що це було нечутно йому.

— Вам склянку вирахувати з зарплатні чи ви готові вже її оплатити? — діловим тоном спитав чоловік.

— В-вибачте, що? — мої брови злетіли догори.

— Хіба я сказав щось незрозуміле, пані… 

— Лея, — хотілось сказати чемно, та я фиркнула.

Він якось дивно скривився, почувши моє імʼя, проте свого так і не назвав. Від нього аж віяло якоюсь неприємною аурою, то мені навіть не хотілося більше нічого питати. Чоловік підійшов до холодильника і звідти взяв дві пляшки води. Кинувши на мене короткий погляд повний якоїсь зневаги, просто пішов геть. Я перебувала в деякому шоці від такої дурної поведінки, здавалося б, серйозного чоловіка. А потім опустила погляд на підлогу і важко видихнувши, почала прибирати скло. Після цього вже знайшла потрібний вимикач і забралась з кухні, так і не випивши води. Але після цього мені вже все-таки вдалось заснути, проте вкотре мені приснилась моя улюблена робота, з якої мене безпідставно викинули. 
Після того неприємного інциденту на кухні, батько Ніколь більше не потрапляв мені на очі, що страшенно тішило мене. То ж більше я про нього не згадувала, а всі свої сили та час витрачала на дівчинку та її розвиток. Ніколь вже ідеально вміла кататись на велосипеді, то ж ми навіть їздили удвох, проте не дуже далеко. Мені було просто страшно від того, що я не контролюю її і не зможу різко зреагувати на небезпеку.    
Десь через тиждень у мене була розмова з пані Владою, яка сказала, що дуже мною задоволена і що жодного разу не пошкодувала, що найняла мене. Звісно, це додало мені деякої впевненості та трохи спокою, то ж сон мій в цьому домі вже став трохи кращим.