2

ЛЕЯ

Я довго не могла вирішити, які ж речі з собою взяти. Перескладувала сумку разів пʼять і все одно було не те. Я ж навіть не спитала, чи буде в мене шанс відлучитися на кілька годин, якщо раптом я таки забуду щось необхідне… Варто було уважніше читати ту дурнувату анкету! Я хотіла просто піти на роботу та повернутись додому, заробивши гроші, а не кардинально міняти своє життя. То ж вночі так і не змогла заснути. Вертілась по всьому ліжку, але очей так і не зімкнула. Тому на світанку випила чашку чаю та вирушила до свого майже нового дому. 
Сьогодні я вже була в кросівках, то ж доріжка з гравію більше не була проблемою. Чемно постукавши, я очікувала, коли мене впустять і за мить пані Леся вже зʼявилась у дверях з натренованою посмішкою. Я впевнена, що вона зовсім не щира. Так як пані Влада ще дійсно була вдома, то спочатку я вирішила поговорити з нею.

— Доброго ранку, — я привіталась, заходячи в кухню.

— Леє, — жінка здивовано підняла погляд зі свого журналу на мене, а потім на свій годинник на руці, — пів на восьму, а ви вже тут. Так сильно хочете працювати? — вона тихо засміялась.

— Можна й так сказати, — я натягнула посмішку, хоча впевнена, це вийшло в мене не так майстерно, як у покоївки.

— Ви снідали сьогодні? — абсолютно спокійно спитала пані Влада.

— Ем… так, звісно, — я щиро здивувалась такому питанню.

— Чомусь мені здається, що ні, — жінка легенько усміхнулась, — так хвилювались перед першим робочим днем, що точно не їли.

— Та ні, я справді не голодна, — я знизила плечима, бо відколи це чай та декілька штук печива вже не вважається сніданком?

— Не турбуйтесь, сядьте спокійно тут і поснідайте. Тепер це ваш другий дім, можна сказати. Ніколь ще спить, то ж у вас буде ще десь близько години вільного часу.

— Дякую, — я кивнула, — я зрозуміла. Мені потрібно знати ще щось? Якийсь особливий її розклад чи, не знаю, що вона не любить їсти?

— О, в цьому немає потреби, — жінка махнула рукою, — на щастя, з нашою дівчинкою таких проблем нема. Жодної вибірковості, ніяких алергій. А сьогодні в неї повністю вільний день, то ж ви можете провести його як забажаєте.

— Так, я… думаю, нам буде весело, — я відчула, що почали тремтіти коліна і це в… колишньої офіцерки поліції. Я затримувала різних покидьків, а тепер боюся зустрічі з маленькою дівчинкою.

Пані Влада ще декілька хвилин пробула зі мною, а потім поїхала на свою роботу. Я ж залишилась сама в кухні і відчула, як сильно скрутило в животі, то ж вирішила все-таки поїсти, хоч і апетиту не було зовсім. Хотіла прибрати за собою, але пані Леся сказала, що це виключно її робота і щоб я не переймалась. Мою кімнату мені ще не показали, тому після цього я обійшла майже весь будинок, щоб впоратись з хвилюванням і зупинилась навпроти спальні Ніколь. Єдині двері в цьому домі, що були рожевого кольору і розмальовані веселками. Бачачи це, я посміхнулась, бо в моєму дитинстві про таке можна було б лише мріяти. Я обережно таки відчинила двері і зайшла всередину. Кімната була простора та дуже затишна. І звісно ж рожева з елементами фіолетового, жовтого, персикового та ще купи відтінків ніжних і гарних кольорів. Я обережно присіла на мʼякий пуфик у вигляді макарона і просто чекала, коли Ніколь прокинеться. За цю годину я вже встигла купу разів пошкодувати про те, що так сильно набрехала в резюме. Через що мені отак відразу довірили дитину, з якою я взагалі не знаю, що робити. Ні, звісно, щось елементарне та базове я знаю, проте впевнена, що тут цим точно не обійдеться. Я задумалась, задивившись в одну точку на килимі, що навіть не момітила, коли поряд зі мною опинилась дівчинка.

— Привіт, — я посміхнулась і намагалась виглядати дружелюбно.

— Де бабуся? — Ніколь сонно покліпала і потерла очі.

— Вона поїхала на роботу вже. Сьогодні ти проведеш день зі мною.

— І тата нема, — вона по-дитячому важко видихнула, — його ніколи нема. Він завжди працює.

— Ну-у-у… — протягнула я, бо абсолютно розгубилась, — він працює так багато, щоб… у тебе зʼявилась нова лялька.

— У мене й так багато ляльок, — Ніколь вхопила мене за руку і потягла за собою. Ми підійшли до великого стелажа де справді сиділа просто неймовірна кількість ляльок різного виду. — А я хочу з татом кататись на велосипеді. Він одягає мені шолом з блискітками і дає дзвонити у дзвоник.

— А ти сама… не катаєшся? — я підняла одну брову.

— Він каже, що навчить мене, — Ніколь надула губки, — тільки от завжди зникає, коли обіцяє.

— Це… я… — я відчула, як мене охоплює паніка і не вигадала нічого кращого, ніж змінити тему. — Давай підемо до ванної? А потім поснідаємо, добре?

На диво, Ніколь не пручалась. Лиш кивнула і пішла робити всю свою ранкову рутину. На щастя, дівчинка сама знала, що і як вона має зробити. Переді мною зʼявилась лиш одна складність — вона попросила зачіску. А я абсолютно ніяк не вмію заплітати волосся. Ще й таке ніжне і шовковисте дитяче. То ж згадуючи декілька відео з інтернету, що траплялись мені, я заплела Ніколь багато хвостиків і якось перекрутила їх. Вийшла імітація косичок… та на цьому я підганяла її до сніданку, щоб вона не дуже звертала увагу на своє волосся. 
Їла Ніколь справді гарно і що головне — самостійно, бо я переживала, що доведеться її годувати. Мабуть все це дуже жалюгідно виглядає, що з дітьми я практично не вмію співпрацювати. Але моє покликання — це захищати дітей, але зараз я точно не в тому становищі, щоб згадувати про минулу роботу. То ж мабуть варто прочитати якусь книгу чи переглянути навчальні матеріали і краще влитися у дитяче виховання. 
Коли сніданок вже закінчився, а до обіду було ще надто далеко, я впала у ступор і зовсім не знала, чим можна зайнятись.

— Що б ти хотіла робити? — я вирішила спитати в Ніколь, — малювати може чи читати…

— Не знаю, — вона знизила плечима, — минула няня ніколи мене не питала. Просто казала, що я маю робити і все.

Я видала нервовий смішок і відчула, як в горлі зібрався ком. Вперше в житті я була такою безпорадною. А що найгірше, якщо Ніколь щось не сподобається, вона ж легко може розповісти все пані Владі і вона просто мене звільнить. То варто було негайно щось придумати…