Розділ 23. Світло в кінці тунелю

Наступний ранок настав швидше, ніж могла уявити Зоя. Вона майже не спала цієї ночі, перевертаючись у тюремній камері та прокручуючи в голові вчорашні події. Образ Анни — живої, впевненої та рішучої — усе ще стояв перед її очима. Її повернення стало шоком, але й першим справжнім проблиском надії за весь цей жахливий час.

Судова зала була заповнена людьми до відмови. Журналісти, присяжні, адвокати, прості спостерігачі — усі чекали на вердикт. Суддя зайняв своє місце, його погляд був суворим, як завжди.

— Суд вислухав усі докази та свідчення. Ми переглянули матеріали справи, і тепер настав час ухвалити рішення, — почав він.

У залі запанувала абсолютна тиша. Зоя сиділа, стиснувши кулаки, відчуваючи, як серце гупає в грудях.

— Після ретельного розгляду, суд виносить рішення: Зоя Мюлле визнана невинною у вбивстві Артура Грейсона. Всі звинувачення знято.

Зоя не відразу усвідомила, що сталося. Її очі наповнилися сльозами. Вона почула, як її адвокат сказав:

— Це перемога, пані Зоя. Ви вільні.

Суддя продовжив:

— Також ухвалено рішення про відкриття кримінальної справи проти Джеймса Боарда за звинуваченням у фінансових махінаціях, організації змови та погрозах свідкам.

Зала вибухнула емоціями. Хтось аплодував, хтось вигукував питання, а Зоя просто сиділа, не вірячи в те, що це кінець її мукам.

Коли Зою вивели з суду, її зустріли журналісти з десятками питань. Але вона не хотіла говорити. Вона лише підняла руку, зупиняючи натовп, і сказала:

— Я просто рада, що правда перемогла. Дякую всім, хто вірив у мене.

Анна стояла осторонь, спостерігаючи за нею. Їхні погляди зустрілися, і Зоя, не стримуючи емоцій, кинулася до неї.

— Анно! Я не можу повірити, що це ти!

— Зоя, — відповіла Анна, обіймаючи її. — Я ніколи не залишала тебе. Я завжди знала, що ти не винна.

Їхня зустріч була сповнена сліз і вдячності. Анна була тією, хто допоміг Зої витримати цей жахливий період.

Тим часом Джеймса Боарда затримали й відправили під слідство. Виявилося, що він не тільки організував змову проти Зої, але й роками вів незаконні фінансові операції, прикриваючись ім’ям своєї покійної дружини, яку сам і намагався вбити.

Докази, які надала Анна, були неспростовними. Його зв’язки з кримінальним світом і спроби усунути свідків підтвердилися, що зробило його основною мішенню правосуддя.

Через кілька днів після виправдання Зоя повернулася додому. Її чекала Мілана, яка кинулася в обійми матері.

— Мама, ти вдома! Ти більше ніколи не підеш, правда?

— Ніколи, моя маленька, — сказала Зоя, стискаючи доньку в обіймах. — Ми тепер завжди будемо разом.

Після обіду вона зустрілася з Анною в тихому кафе.

— Що тепер? — запитала Зоя, дивлячись на подругу. — Що ти будеш робити?

— Я поки що залишуся в тіні, — відповіла Анна. — Мені ще потрібно залагодити багато питань. Але я завжди буду поруч. Якщо тобі щось буде потрібно, ти знаєш, де мене знайти.

Зоя кивнула, усвідомлюючи, що їхня дружба витримала найстрашніше випробування.

Попри те, що Зоя була виправдана, їй ще належало відновити своє ім’я в діловому світі. Але тепер вона була готова до цього. Її підтримували близькі, і правда стала її найкращою зброєю.

Вона знала, що боротьба ще не закінчена, але тепер вона була впевнена в собі. Зоя стала сильнішою, ніж будь-коли раніше.

«Я витримала це. Я зможу все», — подумала вона, дивлячись у вікно на новий світанок.