Розділ 21. Тонка гра

Наступні дні у в’язниці були для Зої випробуванням на витривалість. Після записок і розмов із адвокатом їй стало ясно: боротьба за свободу тільки починається. Але тепер вона мала мотивацію — вона знала, що хтось допомагає їй, і цей хтось залишає сліди, які можуть привести до правди.

Вранці охоронець оголосив Зої, що її адвокат добився перегляду справи. Наступне засідання призначено на кінець тижня.

— Мюлле, тебе знову викликали до суду. Готуйся.

Зоя відчула змішані емоції. Радість і тривога боролися в її душі. Що вони мають? Чи вистачить цього, щоб довести мою невинність?

— Дякую, — тихо відповіла вона, не відводячи погляду від охоронця.

— Не дякуй, — буркнув він. — Це ще нічого не означає.

Коли Зоя зустрілася з Олівером того ж дня, адвокат мав важливі новини.

— Пані Зоя, ми знайшли нового ключового свідка. Ця людина працювала в Titan Holdings і готова дати свідчення про махінації Деніела Маркса, — почав він.

— Хто це? Чи він у безпеці? — запитала Зоя, нахилившись уперед.

— Його звати Роберт Скотт. Він був фінансовим аналітиком у компанії Маркса, але звільнився, коли дізнався про незаконні схеми. Ми тримаємо його місцезнаходження в таємниці, але він готовий виступити в суді, якщо отримає гарантії безпеки.

Зоя вдихнула глибше, намагаючись упоратися з тривогою.

— Чому він вирішив заговорити зараз?

— Він довго мовчав через страх. Але після того, як Маркс спробував прибрати його, він зрозумів, що мовчання не врятує його.

Після зустрічі Зоя повернулася до своєї камери, сповнена нових думок. Але її піднесений настрій швидко змінився, коли Марина знову почала на неї тиснути.

— Ну що, принцесо? Збираєшся вибратися? — знущалася вона, притулившись до стіни. — У тебе немає шансів.

— Марина, залиш мене в спокої, — різко відповіла Зоя. — Я не боюся тебе.

— О, дивіться, яка вона смілива, — сказала Марина, сміючись. — Не переживай, тут таких сміливих багато було. Усі в кінці кінців ламаються.

Зоя мовчала, хоча всередині все кипіло. Вона знала, що Марина хоче викликати її на конфлікт, але зараз це було зайвим.

Тієї ж ночі до Зої знову прийшов охоронець із запискою. Цього разу вона була короткою:

«Вони готуються до чергового ходу. Бережися. Твоя А.»

Ці слова були як холодний душ. Зоя не знала, що саме мав на увазі автор, але відчувала: небезпека близько.

Наступного дня адвокат повідомив страшну новину. Роберта Скотта знайшли мертвим у його квартирі.

— Він був нашим головним свідком, — сказав Олівер, витираючи піт із чола. — Це вбивство не випадкове.

Зоя закрила обличчя руками.

— Вони не зупиняться, Олівере. Маркс прибере всіх, хто може загрожувати йому.

— Я знаю, — відповів він. — Але ми повинні продовжувати боротьбу. Я впевнений, що у нас ще є можливості.

Зоя залишилася одна у своїй камері. Вона стискала зіжмакану записку й прошепотіла:

— Анно, якщо це дійсно ти, я довіряю тобі. Допоможи мені. Допоможи нам зупинити це зло.

Її очі горіли рішучістю. Вона знала, що час на її боці, але боротьба ще не закінчена.