Розділ 20. Тінь правди

Наступні дні у в’язниці перетворилися на напружене очікування. Зоя не могла знайти спокою. Записка, розмова з адвокатом і новина про можливий перегляд її справи змушували її розмірковувати про кожну деталь. Але навіть у цьому напруженні з’явилася іскра надії, що вона зможе дізнатися правду.

Вранці, коли охоронець зайшов із підносом для сніданку, Зоя помітила, що він знову залишив щось під пластиковою чашкою. Вона швидко забрала записку й заховала її в кишеню, не привертаючи уваги своїх сусідок.

Повернувшись на своє ліжко, вона обережно розгорнула папірець. На ньому було написано:

«Скоро отримаєш відповідь на свої запитання. Будь готова. Твоя А.»

Її серце прискорилося. Тепер було очевидно, що хтось дійсно намагається допомогти їй. Але хто? І що означає ця загадкова обіцянка?

Того ж дня охоронець знову викликав Зою для зустрічі з адвокатом. Її серце билося тривожно, коли вона заходила до кімнати для побачень.

Олівер уже чекав її. Його вигляд був трохи схвильованим, але в очах був вогонь впевненості.

— Пані Зоя, у нас є прорив, — почав він, як тільки Зоя сіла навпроти нього. — Мені вдалося знайти людину, яка готова свідчити на вашу користь.

— Свідок? Хто це? — запитала вона, нахилившись ближче.

— Це один із колишніх співробітників Деніела Маркса. Він працював у Titan Holdings і має докази, що саме Маркс організував схеми, щоб підставити вас. Але ця людина боїться за своє життя.

Зоя відчула, як у неї відлягло від серця, але разом із тим з’явився страх.

— Це небезпечно, — сказала вона. — Якщо вони дізнаються, що хтось хоче свідчити, цього свідка можуть просто прибрати.

— Я все врахував, — запевнив її Олівер. — Але нам потрібно рухатися швидко. Наступне судове засідання може стати вирішальним. Ми зможемо представити ці докази.

Зоя кивнула, хоча її тривога лише зросла.

— Олівере… А як щодо записок? Хтось із в’язниці передає їх мені. Вони підписані як «А». Мені здається, це може бути важливо.

Олівер задумався, але відповів обережно:

— Я розгляну це. Але поки що сконцентруймося на тому, що можемо довести. Не дозволяй тривозі захопити тебе.

Тим часом у камері ситуація почала загострюватися. Зоя помітила, що Марина, яка завжди була найбільш агресивною, почала пильно стежити за нею.

Одного вечора, коли всі вже лягали спати, Марина підійшла до Зої, схилившись над її ліжком.

— Принцесо, ти, здається, щось задумала, — прошипіла вона. — Може, розкажеш, а то в мене поганий настрій?

— Залиш мене в спокої, Марина, — холодно відповіла Зоя. — У мене немає для тебе нічого.

Марина зловісно посміхнулася.

— Ну-ну… Просто не забувай, хто тут головна. Інакше тобі не сподобається.

Зоя не відповіла. Але всередині неї зріла лють. Вона більше не дозволить нікому пригнічувати себе.

Наступного дня, коли Зоя вийшла на прогулянку в тюремний двір, вона помітила, як до неї швидко наближається якась жінка. Це була одна з подруг Марини. Зоя не встигла зрозуміти, що відбувається, як жінка вдарила її в плече й прошепотіла:

— Перестань ритися, інакше пошкодуєш.

Охоронці швидко втрутилися, і жінку забрали. Але Зоя відчула, як страх знову охоплює її.

Хтось не хоче, щоб я дізналася правду. Але хто? І чому вони бояться?

Тієї ночі Зоя лежала на ліжку, вдивляючись у темряву. Записка, свідок, погрози — усе здавалося частинами великого пазлу, який вона поки не могла зібрати.

Вона міцно тримала зіжмакану записку в руках і шепотіла:

— Анно, якщо це ти… Якщо це правда… Допоможи мені. Допоможи мені знайти правду.

У її серці спалахнула рішучість. Вона знала, що має боротися до кінця.