Розділ 19. Перший промінь світла

Зоя не спала всю ніч, тримаючи записку в руках. Її думки плуталися, але одна річ була зрозумілою: ця записка — сигнал. Сигнал до дії, шанс змінити своє життя, якщо вона не здасться.

На світанку вона все ще сиділа на своєму ліжку. Її сусідки по камері, одна за одною, прокидалися й дивилися на неї з різними емоціями: глузування, байдужість, навіть приховане співчуття.

— Що, принцесо, так і будеш сидіти з тим папірцем? — глузливо промовила Марина, закладаючи руки за голову. — Думаєш, хтось прийде і врятує тебе?

— Заткнися, Марина, — відповіла Зоя, дивлячись прямо їй у вічі. — Я вийду звідси. Це не кінець.

Марина пирхнула й відвернулася, але інші жінки уважно подивилися на Зою. У її голосі було щось, що змусило їх мовчати.

Після обіду двері камери різко відчинилися. На порозі стояв охоронець, який завжди тримався відсторонено, але зараз у його погляді було щось нове.

— Мюлле, до тебе адвокат. Ходімо.

Зоя піднялася, швидко засовуючи записку глибше в кишеню. Вона не чекала цього візиту, але серце шалено закалатало.

— Що ж, удачі, принцесо, — кинув хтось позаду.

Її провели через вузькі коридори до невеликої кімнати для побачень. За столом сидів Олівер Вільямс, її адвокат. Його вигляд був такий самий бездоганний, як і раніше, але в очах читалася втома.

— Пані Зоя, — сказав він, коли охоронець зачинив двері. — У нас є новини.

— Які ще новини? — запитала вона, нервово стискаючи руки. — Хіба може бути щось гірше за те, що я вже пережила?

Олівер відкрив свій кейс і дістав кілька паперів.

— Не обов’язково гірше. Але й не краще. У нас є шанс довести вашу невинність, але вам потрібно підготуватися до ще більшого тиску.

— Що ви маєте на увазі?

— Нові дані про Деніела Маркса. Є докази, які можуть показати, що саме він причетний до фінансових махінацій і, можливо, до змови проти вас. Але це небезпечно. Ці люди мають величезний вплив. Якщо ми підемо цим шляхом, у вас можуть бути проблеми не тільки з юридичної сторони.

— Проблеми? — Зоя нахилилася вперед. — Олівере, я вже у в’язниці! Що мені втрачати?

— Ваше життя, — тихо сказав він. — Я бачив такі справи раніше. Люди, які стоять за цим, не люблять залишати свідків.

Зоя задумалася, але потім поглянула на адвоката з рішучістю.

— Ми повинні це зробити. Якщо є хоч один шанс, я хочу ним скористатися.

Олівер кивнув.

— Добре. Тоді я починаю працювати над цією справою. Але пам’ятайте: це буде важка боротьба.

Після розмови з адвокатом Зоя повернулася до камери. Її голова була переповнена думками, але найбільше тривожила одна річ: хто насправді написав записку?

Вона дістала папірець і ще раз прочитала слова:

«Ти скоро вийдеш. Обіцяю. Твоя А.»

— А… — прошепотіла вона. — Хто ти? Чи можливо, що…

Її думки перервав гуркіт дверей. Вартовий приніс вечерю, але цього разу він навіть не подивився на неї. Зоя сховала записку назад у кишеню й відвернулася до стіни.

Раптовий спалах надії

Тієї ночі вона майже не спала. Її мозок невпинно працював, обмірковуючи кожну дрібницю.

— Я повинна дізнатися, хто це. І якщо це хоч якась допомога, я її прийму.

Наступний ранок приніс новини: адвокат передав повідомлення, що наступне засідання суду може переглянути її справу. І хоча це було лише невелике світло в темряві, Зоя вирішила, що тепер вона триматиметься за будь-яку можливість.

З її уст зірвалися тихі слова:

— Я не здамся. Ні за що.