Розділ 14. Безвихідь

Зоя сиділа на дивані у вітальні, намагаючись зосередитися на планах щодо порятунку компанії. Але думки розбігалися, і невидима тривога стискала серце. Тиша була напруженою, і кожен шерех здавався підозрілим.

Раптом у двері голосно постукали. Від різкого звуку її тіло здригнулося. Вона підійшла до дверей, але встигла лише на секунду затриматися, коли знову пролунало:

— Поліція! Відчиніть двері!

Зойкнувши, Зоя відчинила двері. На порозі стояло двоє офіцерів, а перед ними — знайомий їй офіцер Томас Рейнольдс. Його погляд був твердим, як камінь, а у руках він тримав ордер.

— Пані Зоя Мюлле, ви арештовані за підозрою у вбивстві Артура Грейсона.

— Що?! — у її голосі бринів шок і відчай. — Це якась помилка! Я не маю до цього жодного відношення!

— У нас є ордер. Прошу вас співпрацювати, — сказав Рейнольдс холодно, його очі не виражали жодних емоцій.

Зоя опустила плечі. Вона розуміла, що опиратися марно.

— Добре… — прошепотіла вона. — Я піду з вами.

Її руки стиснули наручники. Холод металу обпалив шкіру.

— Ви маєте право мовчати. Все, що ви скажете, може бути використано проти вас у суді, — пролунав офіційний голос одного з офіцерів.

Зоя вдивлялася в нічне небо, намагаючись утримати сльози. Вона не знала, як довго це триватиме, але одна думка не давала спокою: Хтось підставив мене…

Допит

Сірі стіни кімнати для допитів тиснули з усіх боків. За столом сидів Томас Рейнольдс, дивлячись на Зою з неприхованою підозрою. Він постукав пальцями по столу, а потім заговорив:

— Отже, пані Мюлле. Можете пояснити, як ваша компанія опинилася в центрі фінансового скандалу, а ви стали головною підозрюваною у вбивстві Артура Грейсона?

Зоя важко зітхнула, намагаючись зібратися з думками.

— Я не маю жодного стосунку до цього вбивства. Я навіть не знала, де був Артур того дня. Хтось підставив мене, щоб знищити мене і мою компанію.

Томас нахилився ближче, його очі звузилися.

— Ви ж розумієте, як це виглядає? Ваші відбитки є на документах, пов’язаних зі справами Грейсона. У вас був мотив — він намагався знищити вашу репутацію.

— Це не так! Я отримала ці документи анонімно. Вони мали довести його корупцію. Я навіть не бачила його віч-на-віч!

— Докази кажуть інше. — Голос Томаса був холодний, як крига. — Чи не здається вам, що ваші пояснення занадто зручні? Можливо, ви просто хочете виграти час?

Зоя відчула, як сльози підступають до очей. Вона була в пастці. Ніхто не вірив їй.

— Я кажу правду… — її голос зірвався.

— Правда? — Томас зневажливо хмикнув. — Усі злочинці кажуть, що вони невинні.

Він відкинувся на спинку стільця, уважно розглядаючи її. Зоя опустила голову. Її руки тремтіли від страху та безпорадності.

Несподіваний порятунок

Двері кімнати раптом відчинилися. У приміщення увійшов високий чоловік у дорогому темно-сірому костюмі. Його світлі очі дивилися спокійно, але твердо. Волосся акуратно зачесане, на руці блищав дорогий годинник. Він випромінював впевненість і професіоналізм.

— Пані Зоя, я прибув до вас, — сказав він рівним голосом.

Зоя здивовано підняла голову.

— Ви… хто ви?

— Моє ім’я — Олівер Вільямс. Я ваш адвокат.

— Але… я не викликала адвоката…

Олівер м’яко посміхнувся:

— Схоже, у вас є хтось, хто хоче, щоб правда вийшла на поверхню.

Томас Рейнольдс скривився:

— Це допит. Ви не можете просто увійти сюди без попередження.

— Згідно з законом, я маю право бути присутнім під час допиту мого клієнта, — відповів Олівер спокійно, дістаючи документи. — Я вже ознайомився зі справою, і можу вас запевнити: пані Мюлле невинна.

Зоя відчула, як її серце трохи заспокоїлося. Вперше за останні кілька днів у неї з’явилася надія.

— Ми не закінчили, — сказав Томас, стискаючи зуби. — Але це лише питання часу.

Олівер кивнув:

— Звичайно, офіцере. Але поки що будь-які питання будуть ставитися в присутності адвоката. І я рекомендую вам зібрати більше реальних доказів, перш ніж звинувачувати мою клієнтку.

Томас сердито відсунув стілець і вийшов з кімнати. Зоя підвела очі до Олівера.

— Дякую… Я навіть не знаю, що сказати.

— Не хвилюйтеся, пані Зоя. Ми доведемо вашу невинуватість. Але для цього нам потрібно знайти того, хто вас підставив. І ми це зробимо.

У Зої промайнула думка: Хто ж це? І чому вони допомагають мені?

Але тепер було важливо одне — вона не була одна. І у неї з’явився шанс на порятунок.