Розділ 9. Загроза з тіні

Новина про новий проект «EvoLux E5» від компанії Global Investments Corporation (GIC) миттєво розлетілася інформаційними каналами. Ведучі з ентузіазмом розповідали про амбітний крок компанії.

— «GIC оголосили про запуск революційного гібридного автомобіля EvoLux E5, який поєднує у собі інноваційні технології та екологічність. Цей проект став несподіванкою для всього ринку інвестицій!» — лунало з екранів телевізорів.

— «Чи стане EvoLux E5 новим словом у автомобільній індустрії? GIC готові кинути виклик традиційним корпораціям!»

У той же момент у темній кімнаті, де єдиним джерелом світла був екран телевізора, стояла постать. Його очі звузилися, коли він побачив Зою на екрані, яка з гордістю представляла новий проект. Гнів спалахнув у його грудях, і кулаки стислися так, що кісточки побіліли.

Він різко підняв телефон, натиснув кілька кнопок і приклав слухавку до вуха.

— Пора… — холодно промовив він.

Зоя сиділа у своєму кабінеті, оточена кресленнями, звітами та планами щодо EvoLux E5. Її погляд ковзав по документам, коли вона робила помітки й коригувала деталі. Вона відчувала, що нарешті все йде як треба.

Раптом тишу прорізав різкий дзвінок телефону. Номер був невідомий.

Зоя вагалася, але зрештою підняла слухавку.

— Алло? — сказала вона.

Замість відповіді пролунав грубий, хрипкий голос, у якому вчувався відтінок божевілля:

— Слухай сюди, дівчисько. Якщо ти не зупинишся грати в боса, ти побачиш свою доньку в гробу.

Зоя відчула, як кров відступає від обличчя. Її руки затремтіли, а серце шалено забилося.

— Хто ти?! Як тебе звати?! Відповідай негайно! — закричала вона у слухавку, її голос був сповнений паніки та гніву.

У відповідь пролунало лише холодне, знущальне сміхотіння:

— Ха-ха-ха… Слухай уважно. Якщо не зупинишся, помреш не тільки ти, але й твоя Мілана.

Зоя відчула, як її груди стискає страх. Він знає ім'я моєї доньки! Як він дізнався?

— Ні! Хто ти?! Залиш мою доньку в спокої! — її голос зривався на крик.

Але у відповідь лише короткі гудки — дзвінок перервався.

Паніка і страх!....

Зоя в шоці відкинула телефон, руки тремтіли настільки, що вона не могла взяти себе в руки. Сльози підступили до очей. Страх за Мілану паралізував її.

— Ні, цього не може бути… Мілана… — прошепотіла вона, витираючи сльози.

Вона знала, що не може залишати це просто так. Вона повинна діяти, і негайно. Зоя  кинулася до виходу з кабінету, схопивши пальто та сумку.

— Джек! — крикнула вона своєму секретарю. — Я терміново їду у справах!

— Пані Зоя, все гаразд? — стурбовано запитав Джек, але Зоя вже не чула його.

Вона вибігла на вулицю, сіла в машину і завела двигун. Її руки все ще тремтіли, але вона не могла зупинитися.

Виїхавши на головну трасу, Зоя намагалася заспокоїтися. Думки роїлися в голові, але страх за Мілану був сильнішим за все.

Раптом вона помітила у дзеркалі заднього виду чорний позашляховик, який тримався занадто близько. Серце стиснулося від жаху.

— Ні… ні… Це не може бути… — прошепотіла вона, додаючи газу.

Позашляховик пришвидшився разом із нею. Тепер вона була впевнена — її переслідують. Зоя різко повернула кермо, звертаючи на іншу дорогу. Машина ревла від напруги, коли вона намагалася відірватися від переслідувача.

— Тримайся, тримайся! — повторювала вона, стискаючи кермо так сильно, що боліли пальці.

Після кількох хвилин напруженого водіння вона помітила, що позашляховик зник з її поля зору. Вона перевела подих і швидко направила машину до найближчого відділку поліції.

Зоя вбігла до будівлі поліції, ледве дихаючи. До неї підійшов офіцер.

— Пані, що сталося? — спитав він, помічаючи її розгублений вигляд.

— Мені погрожували! — Зоя говорила уривчасто. — Вони знають ім'я моєї доньки, вони сказали, що вб'ють її, якщо я не зупинюся!

Офіцер завів її до кабінету, де вона детально розповіла про дзвінок і про переслідування. Поліцейські швидко перевірили номер, з якого надходив дзвінок.

Через кілька хвилин офіцер повернувся.

— Це одноразовий номер. Він був використаний тільки для цього дзвінка і вже недійсний. Відстежити його неможливо.

Зоя схопилася за голову, відчуваючи, як усе навколо хитається.

— Що мені робити? Як захистити мою доньку?

Офіцер поклав руку їй на плече.

— Ми зробимо все можливе, щоб знайти цю людину. Але будьте обережні. І постарайтеся не залишатися на самоті.

Зоя кивнула, витираючи сльози. Вона знала: відтепер її життя — це постійна боротьба. Але заради Мілани вона не зупиниться ні перед чим.