Розділ 2. Ранок неспокою

Ранкове сонце м’яко пробивалося крізь штори, заливаючи кімнату теплим світлом. Зоя прокинулася від звуків телевізора, що лунали з вітальні. Її семирічна донька Мілана, як завжди, прокинулася першою й увімкнула улюблений канал.

Зоя потягнулася і, відкинувши ковдру, підвелася. Її рухи були неквапливими, поки вона йшла в сторону вітальні.

— Мама! Мама! — почула вона голос Мілани ще на підході.

— Що таке, Міло? — Зоя всміхнулася, але тільки-но побачила обличчя доньки, її серце зупинилося. Очі дівчинки були широко розкриті, а пальчиком вона вказувала на екран телевізора.

— Мам, це ж тітка Анна? Правда? Це вона!

Зоя глянула на екран. У репортажі показували автомобіль, який був повністю зім’ятим. Раніше знайомі риси машини Анни були ледь впізнавані. Ведуча з серйозним виразом обличчя говорила:

— Екстрені новини. Жінка та дитина крупного акціонера Джеймса Боарда загинули в нічній аварії. Автомобіль потрапив у страшну катастрофу на одній із трас у передмісті. За попередніми даними, у транспортного засобу зірвало шину, через що він зіштовхнувся з фурою.

Зоя відчула, як по її шкірі пробіг холод. Вона опустилася на диван поруч із Міланою, не відводячи погляду від телевізора.

— Мам, а що сталося? Тітка Анна померла? — тихо запитала Мілана, шукаючи відповіді в маминих очах.

Зоя не знала, що відповісти. Її руки мимоволі стиснулися в кулаки, а серце забилося частіше.

— Ще не зрозуміло, сонечко, — прошепотіла вона, ховаючи тривогу.

Тим часом диктор продовжувала:

— Експерти стверджують, що смерть дитини настала близько півночі. Дівчинка була пристебнута ременем безпеки, однак від отриманих травм вижити не вдалося. На момент аварії жінки не було в автомобілі. Поліція проводить пошуки тіла матері, обшукуючи найближчі ліси та околиці.

Зоя поклала руку на груди, відчуваючи, як їй не вистачає повітря.

— Як це можливо? Як її не знайшли? — прошепотіла вона, ніби ведуча могла їй відповісти.

— Мам, а тітка Анна загубилася? — допитувалася Мілана, наповнюючи її тривогу ще більшим болем.

— Мабуть… можливо, — відповіла Зоя, намагаючись приховати паніку. — Міло, йди збирайся до школи, добре?

— Але ж ти дізнаєшся, що сталося? Ти ж мені розкажеш?

— Обіцяю, доню. А тепер іди, вмивайся.

Коли Мілана вийшла з кімнати, Зоя схопила телефон і швидко набрала номер Анни. Після кількох гудків у слухавці відповів холодний жіночий голос:

— Абонент недоступний.

Зоя опустила телефон на коліна, відчуваючи, як по її шкірі знову пробігає мороз. Вона згадала, як Анна вчора раділа святу Софії, розповідала про плани на майбутнє. Як це могло статися?

Раптом у голові Зої промайнула думка:
Анна могла втекти. Або хтось не хотів, щоб вона залишилася живою.

Вона перевела погляд на екран, де показували місце аварії. Її шок змінювався на неспокій, і десь у глибині душі почало зароджуватися підозріння.

"Це не просто нещасний випадок", — подумала вона.

Ранок здавався звичайним, але для Зої починалася нова, страшна глава її життя.