Розділ 1

Після того, як її мама відмовилась від неї, вона думала що її відправлять в дитячий будинок. Але її тітка зв’язалась з  татом, якого вона не бачила навіть на фото за свої 16 років життя. Давайте розкажу все спочатку…

-Мамо, не треба, прошу! Я буду вчитись на відмінно, а хочеш я піду на роботу? Не відправляй мене в дитячий будинок!-благала Рита, з сльозами на очима, свою мати.
-Ні! Я й так терпіла тебе 16, я не буду тебе терпіти ще 2 роки!

-Мамо, я ж люблю тебе! Мамо, прошу не кидай мене…

Після цих слів вона отримала ляпаса:

-Ти не маєш право благати мене про таке, в всьому винен твій тато… А зараз іди до своєї тітки, я не хочу тебе бачити.
Коло Рита прибігла до тітки Ніни, то вона просто кинулась в її обійми і почала ридати:

-Тихіше, сонце, я щось придумаю, не плач, чуєш, я щось придумаю, а зараз тобі варто піти спати- сказала Ніна.

Рита послухала тітку. Мати завжди строго відносилась до неї, але Рита думала що це такий метод виховання, коли вона перегинала палку то дівчина бігла все до своєї тітки, двоюрідної сестри її мати. Ніна не спала цілу ніч, вона шукала як зв’язатися з батьком Рити, ближче до світанку вона найшла його номер, не чекаючи ранку вона подзвонила, 1 гудок, 2 гудок, 3 гудок, 4 гудок:

-Це хто?-почувся сонний голос з того боку.

-Вернацький, це ти?- сказала Ніна не впевненим голосом.

-Так, а можете ви представитись?

-Це Ніна… Ніна Копаленко, пам’ятаєш мене?

-Ооо, Ніно, привіт, а як ти найшла мій номер, і що тобі потрібно?

-Привіт, а пам’ятаєш Олю Гороблянську?

-Пам’ятаю…

-Усе пам’ятаєш?

-На жаль так… До чого ти клониш?

-В тебе є дочка…

-Щооо? Ти про що? Чому саме зараз мені ти це кажеш?

-Не перебивай будь ласка, її звати Рита, їй 16, вона дуже добра і слухняна дівчинка, але Оля, вона геть з розуму з’їхала, вона хоче її в дитячий будинок віддати, їй не можна туди, в неї слабке здоров’я… Я б забрала її собі, але мені ніхто не віддасть її.

-Я так розумію що ти хочеш щоб я забрав її, але звідки мені знати що вона точно моя дочка?

-Для впевненості можеш зробити тест ДНК, але якщо ти її побачиш, то відразу зрозумієш що вона твоя дочка, прошу приїдь як можна швидше, протягом пів місяця Риту мають забрати.

-Для початку я хочу тест ДНК, а потім будем бачити. А зараз я піду спати, гарних снів…

-На добраніч.   Хуууу, я це зробила, тепер Рита буде впорядкую…- з полегшенням здихнула Ніна.

Ближче до обіду, коли Рита гуляла коло місцевого ставка, до будинку тітки під’їхала крута машина, таких в їхньому селі навіть не було. Ніна вибігла на двір, і здивувалась, з машини вийшов Стас і сказав:

-Ну привіт, Ніно. Де та дівчина? Я б хотів взяти в неї волосок, або ще щось, для ДНК.

-Привіт, ти так швидко приїхав, мені здалось що ти скоро не приїдеш, я тобі завтра дам зразок волосся, зараз вона гуляє, я б не хотіла її турбувати…

-Хмм.. Ти ж казала якщо я її побачу то відразу зрозумію що вона моя дочка.

-Але ти не віриш що вона твоя дочка, хочеш, я можу тобі показати фото її?

-Ну для початку показуй фото.

-Чекай хвилинку, я скоро.-Ніна побігла в будинок і швидко вернулась.- Ось, тримай. Риті тут 15 це було рік тому, такий ж спекотний вересень як зараз.

 -Вона така гарна- в Стаса появились незрозумілі відчуття, він не міг сказати і слова, коло 3 хвилин він мовчав, але потів в нього постало багато запитань:-А моя мати знала про неї? А чому Оля не розказала мені про свою вагітність? Її назвали Рита на честь моєї мати? Чому Оля хоче віддати її в дитячий будинок? В мене так багато запитань, може зустрінемось завтра, пообідаємо, і ти все розкажеш мені?

-Гаразд, але в мене прохання, будь ласка попереджай коли ти хочеш приїхати, щоб Рита тебе не бачила, до того часу, поки не будеш впевненим що хочеш забрати її до себе.

-Домовились.

Тим часом Рита гуляла з своїм найкращим другом, Яриком, він був на два роки старшим. Вони дружили з дитинства, вони були як брат і сестра, але зараз мали розлучитись, вони гуляли мовчки, до того часу, поки Ярик не порушив їхню тишину:

-Рито, ти потерпиш два роки, а потім можеш переїхати до своєї тітки і тоді ми знову будемо разом.

-Ярику, я не зможу там бути, там жахливо, я втечу…

-Рито, тебе ж будуть шукати, ти можеш мати проблеми через це.

-Всеодно, куди вже гірше.

-Я буду тебе відвідувати час від часу, обіцяю.

-Ти чуєш себе? Та кому як не тобі знати як там? Ти туди потрапив хоча б на 2 місяця і не по волі батьків, вони не винні, і тебе забрала бабуся, а мене туди хоче засадити рідна мати, це так жахливо звучить.

-Нагадай, як тоді ти себе почувала, зараз я так себе почуваю, розумієш?

-Так, вибач- сказала Рита опустивши голову, їй було сумно і стидно за те,   що нагадала Ярику про смерть батьків.

-Ну ходи до мене, ходяча проблема-простягнувши руки сказав він.-Мені буде сумно без тебе.

Вони стояли в обнімку, незнайомець подумав би що якась парочка, але в їхньому селі всі знали, що вони друзі, які один без одного не знають як жити, Рита помагала Ярику не встрявати в халепи, а він захищав її. Вони не уявляли життя один без одного.

Рита боялась і не хотіла іти додому, тому залишалась в тітки, прийшовши додому вони повечеряли і займались своїми справами, Ніна вишивала, а Рита малювала, для неї малювання це було як заспокійливе. Вона малювала те що бачила, відчувала, або хотіла побачити, вона навчалась вже в коледжі на графічного дизайнера, але раптом вона перестала малювати, в її голові виникла думка: «Можливо мама мене хоче віддати через те що я вчусь і вона не може утримувати мене, я відмовлюсь якщо це так»:

-Тітко, я побіжу до мами- сказала Рита, побігши взуватись.

Коли вона прийшла до будинку і зайшла в нього, то побачила як її мати займається любов’ю з якимось мужчиною, вона зрозуміла, що для мати є лише лишньою вагою, яку вона вирішила скинити, вона не хотіла вертатись до тітки, їй хотілось втекти, вона подумала що це хороша ідея: «Втекти, а чому б ні, тут легше втекти чим з дитячого будинку, завтра, в обід я втечу, тітка піде по справах, а я втечу, треба тікати лісом, щоб ніхто не бачив». Прийшовши до Ніни вона зразу ж лягла спати. Рита не вставала з ліжка аж до того часу поки тітка не пішла кудись, вона не знала що Ніна їде в місто на обід. Коли вона добралась до ресторану то зразу знайшла Стаса, підійшла до нього і сказала: