«Філософський камінь» для нової держави

Попередні розділи «Фінансова система нової країни» та «Грошова одиниця нової держави. Нова гривня» поступово підвели нас до розгляду найважливішого питання, яке до цього часу повноцінно не розв’язане в будь-якій країні світу – злиденній чи багатій.

Пов’язане воно з дефіцитом вільних коштів на власний розвиток держави. Майже всі бюджети країн мають дефіцит, майже всі країни мають борги, як зовнішні, так і внутрішні. У державах, в руках яких є грошовий друкарський верстат, чомусь завжди бракує коштів на власний іноваційний розвиток. Чому так? Невже не можуть дати цьому раду? Питання дійсно не просте і вимагає від керівництва країни не тільки високого професіоналізму, а й чесних та прозорих намірів та дій. Бо мова йде про використання «чарівного» друкарського грошового верстату. І про спокусу не контрольованого скористання ним для вирішення будь яких питань.

Саме на ці виклики я маю дати відповідь, а після цього викладу рішення, яке назавжди забезпечить державу коштами на розвиток у необхідних обсягах і в будь-який час. Але спершу – про парадокси.

Парадокс перший полягає в тому, що у держави чомусь завжди не вистачає коштів. Хоча вона завжди має певний бюджет, який наповнюється зібраними податками.

Парадокс другий: якщо хочеш великий бюджет – збільшуй або базу оподаткування, або самі податки. І, як правило, буває так, що базу збільшувати вже неможливо, а податки – небезпечно. З причин соціального характеру. А якщо ще й держава недолуга, що  неефективно проїдає більшість власного бюджету, неминуче виникає його дефіцит. І тут уже не до інноваційного розвитку, бо за усталеними кимсь і колись сумнівними правилами треба займати гроші у зовнішніх (прямі кредити) чи внутрішніх (облігації займу) кредиторів для покриття створеного власною безпорадністю бюджетного дефіциту. У будь-якому випадку держава виглядає таким собі безпорадним жебраком, якого, як коняку з шорами на очах, пожиттєво водять по певному порочному колу.

І коло це безкінечне і фатальне тому, що наша ганебна для сьогодення економіка кредитного відсотка, як наркоман, ніяк не може зіскочити з кредитної голки, на яку її свідомо підсаджують або багаті всесвітні «буратіни», або власні «керівники-патріоти» з метою наловити собі рибки. У створеній ними ж каламутній воді. А у ще гіршому варіанті – з метою виконати чиєсь руйнівне замовлення. Бо зрадників та агентів впливу поки ще всіх не вивели.

Далі – парадокс третій. Чому держава, у якої є друкарський верстат і монопольне конституційне право, не забезпечує себе грішми, як це потрібно? Для сміху, відповідь на таке запитання яскраво викладена в анекдоті, що є епіграфом до розділу «Фінансова система нової країни». А якщо серйозно, то яка держава – така і її воля. І нарешті – доля.

От тепер і поговоримо про державну волю. На власній території воля держави має бути величиною абсолютною. І якщо під визначенням «держава» мати на увазі органічне об’єднання всіх її громадян без винятку, пов’язаних між собою згодою у питаннях суспільного розвитку і загальними інтересами,поняття «воля держави» стає синонімічним поняттю «воля народу». Без усякого пафосу. І коли держава саме така, усі її дії стають превалюючими над будь-якими корпоративними чи особистими інтересами, з якого б боку вони не надходили і що б собою не маскували.

Насправді держава є монетарним монополістом і має необмежену можливість оплачувати свої нинішні та майбутні платежі. Неплатоспроможність і банкрутство держави з точки зору нормальної економіки є подіями нереальними. Держава має необмежені можливості “заливати” власні гроші в будь-який сектор економіки та платити ними за власними зобов’язаннями. 

З давніх часів нам відомі легенди про середньовічних алхіміків, які намагалися знайти формулу «філософського каменю» для перетворення буть-якого металу чи матеріалу на золото. Саме у цьому вони бачили основу створення благополуччя і процвітання у світі. Тепер із сучасного наукового досвіду ми вже знаємо про приреченість цих намагань.

Але саме легенда наштовхнула мене на думку, що міф про «філософський камінь» не такий вже й фантастичний, якщо розглядати його зовсім в іншій площині. Тобто зараз під визначенням «філософський камінь» ми маємо розуміти волю держави здійснювати свої надзвичайні можливості на благо народу з метою швидкого та чарівного перетворення власного життя на краще і набуттясправжньої незалежностівід будь-кого у цьому світі.

І що ж ми хочемо отримати за його допомогою? Золото, як у середньовіччі? Але ми раніше вже визначилися, що воно з часом не буде відігравати вирішальної сили у фінансовій могутності країни. Тоді що нам треба найбільше за усе?

Відповідь буде такою: нам потрібні необмеженівласні можливості. І їх вільна реалізація у потрібний нам час і в необхідному обсязі.І ще не удавана, а справжня незалежність. Це і є та сама «блакитна мрія» будь-якої амбітної та потужної держави. Це і буде прикінцева мета пошуку «філософського каменю». Тобто те саме «золото». А самим «філософським каменем» стане державна воля, яка буде виражена можливістю забезпечити реалізацію всіх своїх задумів абсолютно самостійно і незалежно, використовуючи для цього лишевласні конституційні повноваження.     

Так, мова піде про гроші. І не просто про «папірці», а про таке призабуте нами їх визначення, як казначейські білети, якими завжди визначалися кошти, емітовані під розвиток держави. Тобто вони такі ж самі звичайні гривні, але у вигляді «електронних записів». І ми їх умовно так «фарбуємо» лише для розуміння, що це є спеціально емітовані кошти. Не для споживчого ринку, а виключно під виконання інвестиційних проектів державного значення.