Де і як будемо заробляти гроші для держави

Питання важливе. Насамперед мусимо навчитися заробляти на зовнішніх ринках. Потенціал маємо. Немає навіть потреби перераховувати експортні можливості України, особливо у надважливій нині для всього світу продовольчій сфері. Просто треба навчитися виробляти з найкращої сировини найкращі продукти, а не лише продавати її на переробку іншим країнам. Упевнений, в Україні є багато інших перспективних винаходів у виробничій, науковій, інтелектуальній сферах, які можуть бути затребувані світом і за які країні не буде соромно. Повторюю, треба буде невідкладно провести якісну ревізію «загашників» перспективних напрацювань і розробок наших талановитих науковців і технологів. А відібране має бути втілено як для внутрішнього користування, так і для виробництва конкурентної експортної продукції.

Звичайною для майбутньої економіки має стати ситуація, коли торговельне сальдо країни буде позитивним. Тобто експорт переважатиме над імпортом з метою отримання позитивного для країни фінансового результату, коли відчутний зовнішній грошовий ресурс поповнить і наповнить кровообіг національної економіки, інвестуючи надалі певні точки її дальшого зростання і тим самим запускаючи відновлювальні економічні процеси.

Будемо заробляти і на ринку внутрішньому. Але головне — це перш за все нагодувати самих себе власною якісною продукцією, яку треба навчитися виробляти у потрібних країні обсягах та ще й за гуманну ціну. Бо, нарощуючи виробництво українського продукту, ми дамо людям стабільну роботу і гідну зарплату, ожививши в такий спосіб внутрішні ринки попиту й пропозиції. Тому внутрішній ринок надважливий для економічної міцності і соціальної стійкості держави. Наголошую ще раз: для держави та її громадян він повинен працювати прибутково і забезпечувати робочими місцями всіх працездатних українців. У нас є кому працювати і є де працювати. У нас немає жодної об’єктивної причини, що перешкоджала б запуску підприємницького буму, який створить сприятливі умови для повернення до своїх рідних домівок заробітчан з мегаполісів та з-за кордону, де їм через конкуренцію з місцевими жителями складно заробляти гідні для існування гроші. А вже потім за допомогою всіх можливостей розгорнутої по всій країні кооперативної системи забезпечити їм зайнятість, добробут та можливість жити повноцінними сім’ями й династіями, скріплюючи цим «соціальним цементом» внутрішнє життя країни.

Та все-таки найсуттєвішим поповненням фінансів країни має стати справедлива сплата за використання загальнонаціональних природних ресурсів усіма суб’єктами підприємницької діяльності. Йдеться про ренту та концесію і платежі, що з ними пов’язані. Зараз поняття «рента» в країні повною мірою не легалізовано через відсутність чіткого спеціального законодавства, а податки за використання природних ресурсів у багато разів нижчі, ніж у розвинутих європейських країнах (докладніше про ренту, концесію та їхню важливість для процвітання держави читайте нижче в окремому розділі).

Тепер ми логічно підійшли до того, щоб поки що просто перерахувати той економічний інструментарій, який потрібний громадському суспільству для побудування нової кооперативної держави.

Увага, це:

• виробничі, обслуговуючі й споживчі кооперативи та їх об’єднання;
• кредитні спілки (каси взаємного фінансування) та їх потужні регіональні об’єднання;
• невеликі приватні (краще сімейні) підприємства малого й середнього бізнесу;
• потужні народні підприємства (замість наявних державних);
• приципово нова фінансова система країни (дивіться у наступномурозділі).

Висновок. Нова держава має заробляти кошти на зовнішніх ринках, всіляко поширюючи експансію туди товарів і технологій власного виробництва. Має заробляти і на ринку внутрішньому, максимально наповнюючи його продукцією та попитом на нові робочі місця. Але завжди зберігати та НІКОЛИ в майбутньому не виводити власні виробництва за межі країни, хоч як вигідно це комусь здаватиметься. Бо за негайною вигодою криється велика небезпека залишити власних громадян без стабільної і різноманітної роботи та, що найгірше, розбестити їх, давши сумнівну можливість, нехай і за чималу соціальну подачку, зовсім припинити плідну працю на себе, свою родину та свою країну. На жаль, усі без винятку розвинуті держави світу вже наступили на ці граблі. Від них, ледачих, уся виробнича праця й пішла до Китаю та інших, колись малорозвинутих, але завзятих до роботи «східних тигрів». І тільки через чиюсь чужу ледачість склався феномен їх виробничого зростання і фінансового успіху. Не більше.