Про майбутню армію нової держави

«Природно, що безпеки тільки внутрішньої окремо не буває. Внутрішня безпека в державі нерозривно пов’язана з безпекою зовнішньою, яку переважно забезпечує дієздатна сучасна армія разом зі структурами державної безпеки, зовнішньої розвідки та дипломатичним відомством».

Так починався цей розділ у першому виданні. Це було 2012 року. Тепер, коли на цьому напрямі, починаючи з 2014 року, все докорінно змінилося, нині, 2015-го, цей розділ слід викласти дуже докладно і зовсім в іншому контексті. Хто читав і має перше видання книжки, зможе порівняти тексти.

Отже, сталося те, про що 2012-го ніхто (крім агресора, звичайно) й подумати не міг. Проте Україна нині змушена давати відсіч проявам зовнішньої агресії і, на жаль, внутрішньої зради.

Ми всі пишалися тим, що Україна стала позаблоковою державою, але цей статус добрий для мирних часів і за наявності сильної боєздатної армії. Не хочу марнувати час і цей текст на те, що всі і так уже знають. За останні роки українську армію розвалили, знекровили матеріально, морально, ідеологічно, патріотично, кадрово і т. д. Злочинці, які зробили це, ніби знали (а може, справді знали), що настане час, коли нам треба буде захищати свою Вітчизну. Мабуть, сподівалися, що така армія виявиться нездатною на це, але події 2014–2015 років довели зворотне. Тепер нам разом із територіальним, економічним, соціальним відновленням країни доведеться стрімко, але розумно і ретельно побудувати справді нову армію, вже відштовхуючись від реалій 2015 року. Так от, якою має бути армія оновленої держави?

Повторюся, спираючись на попереднє видання: «Така армія кількісно і якісно має відповідати стандартам найкращих армій світу, бути абсолютно професійною за особовим складом, тобто контрактною. Армія має бути мобільною за складом і родами своїх військ, бути готовою невідкладно, без тривалого мобілізаційного розгортання виконати будь-яке завдання на захист власного народу і території країни. Армія має бути сучасно озброєна, а більшість потрібного бойового оснащення повинен розробити й виготовити для неї національний оборонний комплекс. Я особисто вірю, що світлий розум і хист наших учених і виробників зможе здійснити прорив на цьому стратегічному для країни напрямку. Головну увагу треба буде приділити розробці надсучасної високоточної ракетної зброї останнього покоління, стимулювати виробництво космічної техніки, пов’язаної передусім з ефективністю дій військ протиповітряної оборони країни, зокрема систем супутникового наведення високоточних ракет, космічної розвідки. На щастя, спеціальні конструкторські бюро та саме виробництво ми поки що не втратили».

Сенсу ці правильні, хай і загальні фрази не втратили. Однак тепер я мушу висвітлити всі ці твердження в деталях, із яких вималюється повне розуміння того, як назавжди відбити бажання у будь-якого агресора навіть думати про нашу країну,  як про мету можливих воєнних дій.

Залишимо на пізніше перелік невідкладних заходів з відновлення бойового стану Збройних Сил країни. Хоча саме це потрібно почати вже сьогодні, я про ці заходи напишу нижче, тому що це зараз як тактика, а стратегія має початися з іншого. З того, що нам буде потрібно не тільки сьогодні чи завтра, а на віки.

Перший етап. Починати доведеться з юнацького військово-патріотичного виховання нації. Тобто спершу патріотичне виховання, яке слід починати у дитячих садочках і продовжувати все життя людини, хай там де вона потім навчатиметься чи працюватиме. Та насамперед сім’я повинна стати первинним осередком такого виховання для кожного громадянина. Від дідів до батьків, а потім до дітей, онуків і так далі. Цей ланцюжок у майбутньому не повинен ніколи перериватися.

Військове ж виховання, яке має бути нерозривно пов’язано з фізичним, треба починати в середній школі. Причому, за бажанням цю підготовку можуть проходити й дівчата, але для юнаків вона мусить стати важливим і обов’язковим предметом. На момент закінчення школи, тобто у 17–18-річному віці, ми маємо отримати підготовленого потенційного солдата на рівні щонайменше навчального центру нинішньої регулярної армії. Виходити саме на такий рівень важливо, бо в країні згодом не буде армії призовного типу, а буде армія професійна. Тому для юнака чи дівчини на майбутнє буде два варіанти продовження власного життєвого шляху: або стати цивільним фахівцем, але вже з відповідною початковою військовою  і фізичною підготовкою, яка надалі знадобиться для її подальшого вдосконалення у загально державній системі  регулярної перепідготовки, або продовжити далі військове навчання і стати військовим фахівцем, для чого слід буде вступити до військового навчального закладу будь-якого рівня і після його закінчення поповнити лави професійної армії. Саме такий розвиток життя молодої людини має стати найшанованішим у суспільстві.

І не треба боятися готувати в найкращому сенсі мілітаризовану, патріотично налаштовану націю. Тим паче українці завжди були ментально готові і здатні стати такою нацією. Бо, по-перше, вони добрі вояки. По-друге, вони щирі патріоти своєї землі, країни, культури, яких ще треба добре пошукати по світах. По-третє, ми отримаємо фізично і морально здорову націю з великою тривалістю життя, бо нова генерація української молоді виросте здоровою, фізично дужою, впевнений — без шкідливих звичок, як-то наркотики, алкоголь і тютюн. Вона виросте мобільною, завзятою й охочою до конкретних творчих справ, до досягнення життєвого успіху через успіх держави загалом.

Щоб подолати комплекс меншовартості, українцям треба добре усвідомити, що ми більше ніж 40-мільйонна нація, яка живе в країні з найбільшою в Європі територією і де, до речі, розташовано географічний центр континенту. Що ще треба для розуміння своєї значущості і потенційної могутності? І це без урахування того неосяжного природного потенціалу, яким нагородив нас Господь, та інтелектуального потенціалу нації, який нікуди не дівся, нехай навіть частка його поки що працює за кордоном у провідних компаніях, університетах і наукових закладах.