Ми всі заслуговуємо на життя в безпеці. Державна доктрина громадської безпеки суспільства та нові правоохоронні органи держави

Цей розділ свого часу було написано для видання 2012 року. Прочитавши його тепер ще раз, ви переконаєтеся, що тоді я був правий. Нинішня недолуга влада, підсвідомо чи свідомо, але точно за спонукання західних радників-кредиторів, мусила почати вже описаний мною рух саме в такому напрямку. Нещодавня поява нових структур громадської безпеки (мається на увазі поліція), ухвалення нового закону про національну поліцію, перейменування міліції в поліцію на зразок західних стандартів, абсолютно точна за моїм переліком ліквідація зайвих і шкідливих для правоохоронної системи підрозділів — усе це доводить правоту прогнозів на підставі моїх власних аналітичних висновків. І хоча за якістю це не зовсім ті реформи, яких очікувало суспільство, рух усе-таки почався і нам доведеться пройти цей шлях до кінця та з честю його завершити.

Одне бентежить. Знову спадає на думку сентенція: «Як ви човен назвете, так він вам і попливе». Чому «поліція»? Чим назва «міліція» нам завадила? Тоді йдемо далі та ще й назвімося жандармерією. Слово «міліція», яке виникло в часи французької революції і означає формування захисників правопорядку саме від народу, абсолютно резонує з нинішніми, справді демократичними намаганнями викувати щит для охорони суспільства нової держави.

Нам не завжди і не скрізь треба прикладати до себе кальки західного життєустрою. Для українців ще з часів Другої світової війни слово «поліцейський» (розмовне «поліцай») підсвідомо означає дещо інше. І ми не можемо не враховувати цей психологічний чинник, якщо хочемо отримати повну довіру до такої інституції. Особисто у мене словосполучення «пане поліцейський» застряє в горлі. Упевнений, настане час, коли ці важливі нюанси буде законодавчо виправлено згідно з комфортним спілкуванням між громадянами і правоохоронцями. А зараз треба будь-що продовжувати початий з Божого благословення рух і не зупинятися ні на мить. Отже, повернімося до тексту 2012 року.

«Ще на початку XX сторіччя ми побудували своє задзеркалля. Нехай і чиїмись руками, але за нашого мовчазного сприяння. І в нашому задзеркаллі жити стало зовсім небезпечно, майже неможливо. Чому — немає сенсу зараз обговорювати. Причини всім відомі. Це вже історія.

Ще від початку радянських часів життя людини перестало хоч чогось вартувати, навіть ламаного гроша. Тому поняття «безпека людини і її родини» доволі глузливо сприймали ті, хто «вибилися» і вже могли вирішувати долю таких, як вони. Так поза полем бою полягли мільйони не найгірших громадян країни і за це ніхто, причетний до цього, навіть не відповів. Але винні за це жили поруч з нами, у нашому з вами задзеркаллі!

Так народ поступово звик до того, що міліціонер, прокурор, суддя існують за їхні ж гроші не для того, щоб їх захищати, а щоб карати. Та ще й добре на цьому заробляти. Бо така була сутність побудованого нами задзеркалля.

Що ж змінилося за часи нашої незалежності? Нічого. Гірше, що на тлі успіхів навіть сусідніх, колись «братських» нам країн ми виглядаємо вже конкретною резервацією, де панує повне нехтування безпекою і життям людей, де бадьоро крокують «бєспрєдєл» і життя за кримінальними поняттями. І все це при повному правовому нігілізмі як «громадян начальників», так і простого люду.

Ми що, мазохісти? Годуємо тих, хто нас гнобить замість того, щоб захищати, а про власну безпеку будемо піклуватися самотужки? І все це при сумарній майже півмільйонній кількості всіх тих, кому за присягою належить захищати нас, тобто міліції, СБУ, прокуратури і суддів.

Висновок. У державі зовсім відсутні саме поняття та факт безпечного життя її людей, тобто немає системи ГРОМАДСЬКОЇ БЕЗПЕКИ. У діяльності правоохоронних структур превалює один тільки карний складник, у всіх не розбираючи.

І знаєте, якщо навіть їх усіх замінити одночасно, як у Грузії, іншими, не заплямованими, малоймовірно, що в майбутньому щось докорінно зміниться. Бо НЕ НАПИСАНІ ВЗАЄМО ПРИЙНЯТНІ ПРАВИЛА, за якими ці нові, припустімо, чесні люди мають будувати громадську безпеку в новій державі. Нам потрібний загальнодержавний документ, де ці правила буде викарбувано. Потрібен справжній катехізис для правоохоронців. Його назва — Державна доктрина громадської безпекисуспільства, яка має бути ухвалена законодавчо в контексті реформи правоохоронної й судової систем. Адже існує військова доктрина в армії, чому ж правоохоронці не мусять мати для виконання аналогічний документ?

Вище ми розглядали майбутню форму управління державою. Але там ми не обговорювали, якими повинні стати в ній правоохоронні структури. У цьому розділі ми й розглянемо це важливе для кожного громадянина питання.

Трохи психології: чи замислювався хтось, чому, йдучи працювати, скажімо, в міліцію, людина часто змінюється в негативний бік, у неї проявляються риси, які не можуть бути прийнятними в нормальному суспільстві? Страшно уявити, що твій сусід, якого ти в цивільному завжди сприймав як звичайну людину, здобувши погони й отримавши від держави зброю та повноваження, перетворюється на садиста, хабарника, злочинця. Але таких випадків багато, і це вже, на жаль, статистика.

Ви заперечите мені, що нормальні туди не йдуть, а йдуть тільки ті, хто здавна має приховану до таких жахливих проявів схильність. Тоді я поставлю риторичне запитання: до чого нам угруповання таких людей та ще й наділених державою потужними повноваженнями? Навіщо нам їх утримувати на свій головний біль? Давайте озброїмося і кожен сам себе захищатиме. Як у лісі. Але ми не для цього хочемо будувати нову державу. Тому нові її правоохоронці будуть працювати за НОВИМИ правилами. Згідно з названою Державною доктриною громадської безпеки суспільства.