Етичне виховання нації. Етика взаємовідносин у суспільстві

Надважливу роль у створенні гідного климату у соціумі грають міжлюдські етичні взаємовідносини. Звичайно, що на їх якість більшою мірою впливають культура та освіченість нації, певні багато вікові навички людського спілкування, релігійні та сімейні традиції. 

А що робити, коли всі перераховані фактори в силу соціального, економічного та інтелектуального занепаду країни, а значить, і більшості нації, опинилися «нижче плінтуса»? І коли будь-які роз’яснювальні лекції та профілактичні заходи нікого з тих, на кого вони розраховані, зовсім не хвилюють? Коли хамство та зневага до ближнього, а іноді й просто фізична сила вважаються проявом доблесті? Коли той, хто хоч на «копійчину»розбагатів будь-яким засобом, може дозволяти собі плювати на інших, уявляя себе«пупом землі»? Нормальна частка суспільства чекати поки зміниться кілька поколінь і все владнається еволюційним шляхом не може, тим більше, що подібне все одно народить подібне, а може ще й гірше. До того ж усі перераховані вади супільних відносин напряму впливатимуть на швидкість та якість розбудови нової держави. 

І хоч на хамство і силу в народі може знайтися така ж сама сила, такий підхід вже не влаштовує саму державу, бо, як буде зазначено у подальшому розділі «Державна доктрина громадської безпекикраїнита нові правоохоронні органи держави», спокій та правопорядок у суспільстві має бути перш за все.

Тому нова держава всіма своїми можливостями разом із свідомою частиною суспільства має дієво втрутитися саме в проблему етики взаємовідносин та превентивного ефективного виховання навіть жорсткими методами осіб, що «випали в астрал» від удаваної власної значущості і зневажають будь-які принципи добросусідських відносин. Це вже, суворо кажучи, – примушення стати достойним громадянином своєї країни.

З бешкетниками все просто. Є кримінальна стаття, має існувати невідворотність покарання і все – позбавлення волі. А от у випадку, коли людину просто боляче образили, морально познущалися, несправедливо принизили, що тоді робити, куди звертатися за справедливістю?

З прадавньої історії відомо, що небайдуже навколишнє середовище – найкращий вихователь, бо синергія нетерпимого до хамства та безкомпромісно налаштованого колективу завжди переламає будь-якого «героя». І неважливо, який це колектив: чи то виробничий, чи то сусідський. Як би кумедно зараз з відстані часу не виглядали товириські суди минулих часів (у війську – суди офіцерської честі), що як правило, були певною профанацією хорошої ідеї, їх майбутнє застосування з доброю ідеологічно вмотивованою адаптацією у реальність та ще з неминучими суспільними наслідками для порушників може стати одним із значущих важелів впливу на етичну атмосферу у соціальному середовищі. Давайте розглянимо ці наслідки. 

Об’єднана громада у випадку звернення громадянина чи просто сторонньої фіксації будь-якого прояву недобросусідських відносин некримінального походження у співтоваристві повинна мати повноваження через її керівників запросити на колективну розмову порушника чи порушників. І ті зобов’язані з’явитися на засідання громади (або її виконавчого органу). За першим разом винним виноситься суспільна догана, яка не буде мати кримінальних наслідків, але має ускладнити відношення до винних з боку анклаву їх помешкання. Повторний аналогічний випадок повинен мати наслідки у вигляді звернення громади до правоохоронних органів чи безпосередньо до суду з метою, наприклад, їх обов’язкового засудження до 15 добового ув’язнення з виконанням суспільно-корисних робіт або присудження аналогічних робіт на більш тривалий термін, але без ув’язнення. І обов’язково з матеріальним відшкодуванням моральних збитків потерпілим.

Будь-які прояви хамства та зневаги до оточення не можуть залишатися без наслідків для винних. У випадку повторного рецидиву вони мають трактуватися як прояв соціально небезпечних дій та тягнути за собою вже певну кримінальну відповідальність, наприклад, як один з проявів бешкетництва. Позитивно налаштоване суспільне середовище має право колективно та ефективно впливати на безпеку та комфортність власного існування. І це стане одним з найважливіших факторів прояву місцевого самоврядування.

От тепер ми поступово підійшли до надзвичайно важливої теми відповідальності за вчинені громадянами протиправні дії без тяжких наслідків. З кримінальною відповідальністю серйозної тяжкості усе ясно. Усім зрозуміло, що засудження винних за серйозною за значенням кримінальною статтею тягне за собою невідворотнє позбавлення волі та ізоляцію від суспільства на різні терміни. Але ми маємо добре розуміти, що в’язниця не перевиховує злочинців і «на виході» з неї суспільство, як правило, отримує потенційного рецидивіста, бо там його оточення буде таким же, як він сам, що не гірше. Там не спрацьовують засоби морального перевиховування, бо серед злочинного середовища правила існування зовсім інші. Ніякі намагання адміністрації таких закладів «перекувати»  злочинців не будуть мати позитивних наслідків, бо тут спрацьовує простий арифметичний принцип: їх більше, ніж вихователів – адміністрації та охоронців. А більшість завжди збереже всередині себе свої сталі навички та принципи. Нехай і ганебні. 

Але якщо уявити собі, що винні за не дуже тяжкі кримінальні вчинки після засудження  будуть мати можливість за певного обмеження своїх цівільних прав залишитися жити серед звичного для них середовища, яка у такому випадку може бути міра їх покарання та відповідальності перед суспільством? Ось тут може виникати поразка у правах на заміну тюремного ув’язнення. Ще раз наголосимо, що немає нічого у цьому світі такого, щоб десь та колись вже не було. Далеко й ходити не треба. У Російській імперії, до якої входила територія нинішньої нашої країни, існували такі міри впливу на винних, як поразка у правах та цівільна страта.