Інтелектуалізація життя країни

Цей розділ хочу розпочати гаслом «Українці, через освіту — у світову еліту!», бо вірю, що від суспільства споживання, культ якого всі роки панування в країні дикого капіталізму і тотального маркетингу нам щодня з усіх боків нав’язують «патріоти»-імпортери всякого іноземного барахла, ми неминуче перейдемо до високоінтелектуального, по-справжньому освіченого суспільства за найвищими світовими стандартами. Про величезний потенціал на цій ниві свідчать неабиякі успіхи нашої молоді в західних навчальних закладах. Але таких людей на сьогодні в країні дуже мало. На жаль, у більшості своїй уже виросло нове покоління з «калькуляторами в очах», але без найменшого бажання вчитися та вдосконалюватися для вирішення найскладніших життєвих завдань. Для нього простіше пірнути в який-небудь каламутний бізнес, де можна, як у відомому анекдоті, заробити на тому, що продаємо вдвічі дорожче, та на ці «два відсотки» й жити.

Але «наркоманія» тотального споживання замість піднесеної психології творення — шлях у нікуди. І для людей, і для країни. Має знову стати модним (перепрошую, але слово дуже влучне) бути освіченим, бути інтелектуалом, інтелігентом, художньо обдарованим, високодуховним, морально та фізично дужим, доброзичливим і толерантним. Це і є ті якості, що мають бути притаманними справжньому громадянину нової країни.

Нам з перших кроків становлення нової держави треба почати пропагувати й агітувати передусім за інтелект як головну мету людини нового суспільства. Пропаганда інтелекту — найдієвіший чинник запоруки здорового громадського життя.

Таке інтелектуальне суспільство завжди буде нерозривно пов’язане з рівнем освіти, науки і медицини в державі. З цього абсолютно логічно виходить усвідомлення, що педагоги, науковці та лікарі, що працюють виключно у державних установах, мають за важливістю значення своєї професії бути визначені (або прирівняні) як державні службовці з усіма обов’язками та привілеями, суть яких викладена у подальшій главі «Фундамент побудови нової держави — остаточна перемога над корупцією». 

Такий підхід стане вирішальним, бо не тільки наявно висвітлить усю значимість  представників цих професій для становлення та розвитку нової держави, а й надасть змогу системно вирішити усі нагальні особисті проблеми цих фахівців, що виникли за роки повного нехтування їх долєю з боку держави.  

Повертаючись знов до теми іноваційної країни, зазначу, як треба вкрай уважно поставитися до втілення власних українських інноваційних розробок в усіх сферах життєдіяльності нової кооперативної держави. Ми не можемо собі дозволити загубити хоча б один винахід чи технологію, яка допоможе нам на шляху до створення власного економічного дива.

Для цього нам потрібно насамперед щільно й прискіпливо вивчити архіви всіх попередніх перспективних українських винаходів, які через різноманітні бюрократичні, волюнтаристські чи монополістські прояви не було свого часу втілено в життя. Треба знайти і повернути їх для дальшого використання для добра нової країни.

Потрібен також постійний моніторинг усіх сучасних винаходіві технологій та їх обов’язкове, невпинне втілення. Але пріоритетність власних українських розробок зовсім не означає нехтування вивченням світового наукового досвіду та залученням до використання найкращих світових розробок найвищого ґатунку.

І що дуже важливо — тільки у по-справжньому інтелектуальному суспільстві стане ефективною й результативною підготовка нових управлінських кадрів, здатних реалізувати всі вищезазначені амбітні цілі з побудови нової країни.

І головне. Нова країна має знайти своє місце у світовому розподілі праці, а для цього потрібно сформувати світові свою унікальну пропозицію. Тому для нас актуальним є не тільки питання, за рахунок яких інтелектуальних ресурсів це забезпечити, а перш за усе, якою має бути ця унікальна пропозиція.

Висновок. Українці обов’язково повинні стати нацією творців. Тільки завдяки інтелектуальному прориву стане можливим прорив економічний. Це — аксіома.