Нова-стара назва та форма держави, її символи і символіка

Історiя України не така вже страшна – були й страшнiші. Вона просто принижена. У нас навiть вiдлiк часу йде не вiд перемог, а вiд поразок, лиха та катастроф.

Однак успішності будь-якої країни сприяє її родовід, тобто давня історія і старовинні традиції, які пройшли еволюційну перевірку часом. Нація без історії — це просто конгломерат великих і малих народів, які разом населяють певну географічну територію.

Це як нікого іншого стосується саме України. Виникають суттєві питання: а чи може бути успішною країна без власного родоводу та ще й з не відповідною її стародавній історії назвою? Яка справжня тривалість історії держави Україна?

Історики багато сперечаються з цього приводу, називають різні дати виникнення назви «Україна», але всі дати і терміни, які вони називають, абсолютно не втішні для держави, яка претендує на історичну місію у світі. І все це при тому, що в історичному контексті абсолютно незрозуміла нинішня назва, яка виникла не історичним шляхом, а її штучно вигадали ті, хто силоміць приєднав наш народ до імперії, для якої ми були «у края», тобто були околицею ворожого нам державного утворення.

Звідси незручний для «записних» патріотів висновок: Україна як держава з такою назвою не має власної тривалої історії, а назва країни неприродна, бо нав’язана нам поневолювачами з іноземним родовим корінням.

У цьому світі для всього відпущено свій час. Не буває нічого вічного, все змінюється, і головне тут — не пропустити мить, коли треба проявити особливу волю й надзусилля змінити все докорінно, бо іншого шансу не буде. Сумно констатувати, але мабуть час держави з назвою Україна неминуче добігає кінця. Правильніше сказати, що цей час навіть не почався з моменту здобуття нею незалежності. Бо з самого початку у новоствореній державі все пішло шкереберть, і тепер поступово сходить нанівець. Чому? Зазвичай кажуть: були або є погані правителі. Хтось скаже: народ такий. Метафізики казатимуть про погану карму держави. Напевно, всі ці твердження переважно справедливі, але не вони достатня підстава для такого висновку: не було ніколи реальної держави Україна, а була лише територія з вигаданою не нами назвою. А потім «батьки» незалежності, яка з Божої волі як подарунок впала нам на голову, вирішили продовжити рух шляхом, який вів у нікуди в країні, яка до пуття так і не відбулася. І тепер, як уже зрозуміло, і не могла відбутися. «Як ви човен назвете — так він вам і попливе». Ця відома приказка абсолютно справедлива у нашому випадку.

Маю запитання: як зветься столиця нашої держави? Нібито Київ? То чому ж у більшості з нас виникла колективна амнезія і ми не пам’ятаємо, з назвою якої великої в минулому держави нерозривно пов’язано саме назву нашої столиці? Я скажу: велике князівство Київська Русь. 

Якщо повернутися до історії Київської Русі, її прадавнє суспільство за своїм рівнем було таким, що дало змогу побудувати на нинішній території нашої країни розвинене і високо організоване соціальне поєднання людей. А вже потім існування такого суспільства дало могутній поштовх для дальшого формування і поширення суспільних утворень на інших, не тільки на сусідніх, а й на дальніх територіях. Якби ми справді могли уявити, на якійтериторії живемо, тоді добре усвідомили б, яку роль свого часу вона та її люди відіграли в загальносвітових цивілізаційних процесах.

Але ми про це забули, а от «братній» російський народ пам’ятає і вже прямою агресією намагається захопити нашу з вами історичну спадщину на ім’я Київська Русь з метою її успадкувати. Тобто навіть нащадки Золотої Орди розуміють загальносвітову цінність Києва і Київської Русі як символів славної стародавньої історії. Чому ж тоді це не розуміємо ми, хоч з Божої волі і живемо на цій святій землі? Знову думаємо, що щастя звалиться нам на голову просто так, як незалежність 1991-го? Ні, вже не звалиться. І тому тепер, 2014 року, ми мусимо відбивати повномасштабну військову агресію з боку «мирного сусіда». Замислимося, а чи не є багаторічне намагання «приватизувати» великого князя Володимира разом із Київською Руссю реальною метою Росії? Їй, очевидно, дуже потрібний якісний родовід, який у всьому світі завжди у великій ціні. Чому ж ми, законні спадкоємці цього безцінного надбання, зовсім це не цінуємо? Мало того, українське суспільство про це навіть не думає і мови не веде. Чи вважаємо це неважливим? Тоді ми зовсім «Івани безрідні», а це вже діагноз для нації. 

Є, як кажуть у народі, святі землі. Територія нинішньої України — одна з небагатьох таких територій загальносвітового значення. Тут особлива геоенергетика, чудовий клімат, а Бог уже багато століть береже її від будь-яких природних катаклізмів. У цій країні є все: і теплі моря, і потужні ріки, і Карпатські гори, і величні ліси. Є дивовижна природа з багатою флорою і фауною. І найголовніша нагорода від Творця — неосяжні простори надзвичайно родючого чорнозему, гордості і годувальника людей.

Ми дуже багато втратили на шляхах пошуку своєї справжньої національної ідентичності. Ми й досі не розуміємо метафізичність і нематеріальність найважливіших явищ, які відбуваються в нашому реальному житті. Треба чітко собі усвідомити, що Земля як планета, континенти і країни, нації і народи не є суб’єктами керування будь-яких, навіть найталановитіших керманичів. Це завжди були і будуть категорії, якими керує Божа воля, котра й захищає людей від самознищення.

Українці завжди були і є віруючою нацією, яка прагне жити за Божими законами і заповідями. То що ж виходить? Ходимо до церкви і, мабуть, так гучно молимося за свою долю, що при цьому не чуємо знаків, які нам подає Господь під час спілкування з Ним? Однак саме відчуття сигналів, які даються нам для плідних думок і правильних дій, має стати справжнім результатом нашого єднання з Богом.