Ранок для двох

Весь ранок вони проводили разом у кімнаті, не поспішаючи. Андрій приготував гарячий шоколад, а Марія сиділа на його колінах, притулившись до грудей, поки він належно мішав напій. Їхні руки час від часу випадково торкалися, і кожен дотик викликав легке тремтіння по тілу.

— Ти завжди так умієш робити прості речі чарівними? — тихо запитала Марія, коли Андрій обережно провів пальцем по її зап’ястю.

— Мабуть, лише коли поруч така особлива дівчина, — прошепотів він, притягуючи її ближче, щоб їхні щоки ледь торкалися.

Вони сміялися тихо, і їхній сміх переростав у легкі поцілунки — швидкі, ніжні, злегка грайливі. Марія ледь торкалася його губами, а він відповідно, обережно тримаючи її за талію, досліджував обійми і рухи, ніби все це було новою мовою, яку вони відкривали тільки для себе.

Коли вони нарешті сіли на підлогу біля каміна, Андрій обвів її руками і притягнув до себе. Їхні тіла лежали поруч, обмінюючись теплом і лагідними дотиками. Марія схилилася над його плечем, і він тихо зітхнув, обхопивши її стегна.

— Ти така… неймовірна, — прошепотів він, і його голос тремтів від бажання.

Марія відповіла легким поцілунком на його шию, дозволяючи рукам ковзати по плечах і спині. Кожен їхній дотик був ніжним, але водночас сповненим емоцій і бажання, що не потребує слів.

Вони залишалися так довго, ніжно досліджуючи близькість один одного, інколи сміючись, коли один з них спіткнувся чи випадково торкнувся щось не зовсім вдало, іноді просто обіймаючи один одного і насолоджуючись тілесним теплом.

— Мені здається, що цей день — наш маленький секрет, — сказала Марія, притискаючись щокою до його грудей.

— Так, і я хочу, щоб він ніколи не закінчувався, — відповів Андрій, шепочучи їй на вухо.

Сніг за вікном тихо падав, а вони залишалися у своїй теплій маленькій казці, де кожен дотик і кожен поцілунок творив спогад, який назавжди залишиться між ними.

Після сніданку і довгих обіймів Андрій запропонував:
— Давай трохи прибираємо. Може, з цим снігом і прогулянкою ми залишили вдома маленький хаос.

Марія сміялася:
— Хаос? Ти просто боїшся, що я знайду щось старе, про що ти хочеш забути!

Вони розділили кімнату на «свої» ділянки, але дуже швидко це перетворилося на гру: Андрій підкинув у повітря пару подушок, Марія захоплено спробувала ухилитися, і незабаром сміх лунав по всьому дому. Кожен випадковий дотик або падіння перетворювався на новий привід для легкого флірту.

— Ти справді вмієш перетворити навіть прибирання на пригоду, — сказала Марія, підсовуючи йому ганчірку для пилу, і їхні пальці ненадовго торкнулися.

— Це секрет, який я нікому не розкажу, — відповів Андрій, підморгнувши.

Після прибирання вони влаштували маленький кінозал прямо у вітальні. Камін давав тепле світло, а ковдра, на якій вони сиділи разом, робила все ще більш затишним. Вибір фільму перетворився на дискусію з жартиками: Андрій наполягав на пригодницькому фільмі, Марія — на романтичному. В результаті вони обрали компроміс: пригодницьку романтичну історію, яка поєднувала обидва жанри.

Вони лежали поруч, час від часу дотикаючись ліктями або плечима, і сміялися від сцен, де головні герої потрапляли у смішні ситуації. Іноді Андрій обережно проводив рукою по її спині, а Марія у відповідь притискалася ближче.

— Я люблю ці моменти, коли просто сидиш поруч, — прошепотіла Марія.

— Я теж, — відповів Андрій, притискаючи її ще трохи ближче до себе. — Немає потреби в пригодах поза домом, щоб день став особливим.

Коли фільм закінчився, вони залишилися сидіти у темряві кімнати, слухаючи тихий тріск полум’я каміна і відчуваючи, що цей день — сповнений маленьких радостей і близькості, які стають важливішими за будь-які великі події.

Після перегляду фільму Андрій запропонував приготувати обід разом.
— Давай спробуємо щось нове! — сказав він, витираючи руки рушником. — Ти обираєш рецепт, а я допомагаю.

Марія посміхнулася і витягла з полиці книгу з рецептами:
— Щось просте, але смачне. І можливо, трохи пригодницьке.

Вони почали готувати: Андрій різав овочі, а Марія змішувала соус. Кожен рух перетворювався на маленьку гру — він випадково бризнув соусом на її рукав, вона вдарила його рукою по плечу у відповідь, сміючись.
— Ой, ти це спеціально зробив! — жартувала Марія, витираючи соус з рукава.

— Я? Ні, то магія кухні! — відповів Андрій, підморгнувши.

Після обіду вони залишили посуд і вирішили трохи відпочити, але замість цього розпочалася гра у «хто кого першим підкине на диван». Маленькі змагання швидко переросли у спільні обійми, дотики і сміх, що лунав по всій кімнаті. Кожен дотик, кожен поцілунок був легким і грайливим, але відчувалася прихована пристрасть, яку вони ще не хотіли робити надто очевидною.

— Ти вмієш робити навіть прості моменти особливими, — прошепотіла Марія, притискаючись щокою до його плеча.

— А ти робиш їх ще кращими, — відповів Андрій, обережно обвівши її руками.

Після цього вони вирішили трохи почитати разом. Андрій взяв книгу, а Марія сіла поруч, притулившись до нього. Кожного разу, коли він нахилявся, щоб показати їй якусь сторінку, їхні руки ненадовго торкалися, і легке тремтіння пробігало по тілу Марії.

День пройшов швидко, сповнений дрібних радостей, обіймів, легкого флірту і сміху. Кожна дрібниця — приготування їжі, перегляд фільму, гра — робила їхній час разом ще більш особливим. І навіть без пригод за містом вони відчували, що цей день став ще одним кроком у їхній історії, кроком, який вони робили разом і який робив їхню близькість ще сильнішою. Після того, як вони трохи відпочили з книгою, Марія знову піднялася, щоб налити собі води. Андрій спостерігав за нею і, коли вона повернулася, підморгнув:
— Ти знаєш, що ходиш по квартирі як магніт? Постійно притягуєш мене поглядом.

Марія сміялася і трохи червоніючи відповіла:
— А ти просто придивляєшся занадто уважно.

— Можливо, — знизав плечима Андрій, підкочуючи коліно ближче до її. — Але це дуже приємно.