Частина 20. Нова Земля

Частина 20. Нова Земля

Поки цей пристрій, чи корабель, долав міжзоряний простір, перед очима Джона ніби прокручувалося все його життя. Не спогадами в деталях, а відчуттями: уривками рішень, втрачених шансів, моментів, які здавалися дрібними, але тепер раптом набували ваги. Подібне, казали, трапляється з людьми перед смертю. Але тут це було інше. Це відбувалося не перед кінцем, а перед чимось новим — невідомим життям, у якому старі правила могли більше не діяти.

Він думав про те, ким був насправді. Не адміністратором готелю, не мандрівником і не людиною, що випадково вижила на безлюдному острові. Його не полишало відчуття, що все прожите — лише підготовка, проміжний етап. Ніби планета Земля була не пунктом призначення, а сходинкою, черговим кроком у значно ширшому задумі, сенс якого він тільки починав відчувати, але ще не міг осягнути.

Важко було сказати, чи це взагалі був політ у звичному людському розумінні. Радше — стрибок. Простір навколо не рухався, не змінювався, а ніби складався й розгортався одночасно. Час поводився дивно: здавалося, минули години, але водночас — лише кілька миттєвостей. Джон сприймав усе інтуїтивно, людським відчуттям часу, хоча розум підказував, що тут ці поняття вже не мають значення.

Коли він знову звернув увагу на напівпрозору карту, що пульсувала в повітрі, то побачив позначку далеко за межами знайомого. Корабель уже перебував на протилежному краю галактики Молочний Шлях — настільки далеко, що сама Земля здавалася тепер не домом, а спогадом.

Корабель наближався до іншої планети.

***

І побачив Джон нове небо і нову землю.

Планета була схожа на планету Земля, але водночас зовсім інша. З висоти польоту Джон бачив перед собою величезний континент, що лежав у центрі безмежного океану. Його обриси були чіткими, мов різьблені прирученою рукою, а поверхня блищала мозаїкою кольорів: зелених лісів, яскравих луків, синіх озер, що виблискували у променях світла, і прозорих річок, які звивались між пагорбами й низовинами. Цей континент нагадував йому безлюдний острів, на якому він виживав і де здобув свої здібності передбачення, тільки тепер він виглядав величнішим, гармонійнішим і водночас неймовірно живим.

З висоти пташиного польоту можна було помітити, що в одній частині континенту простягався величезний ліс, де дерев’яні вершини дерев, схожі на сосни й секвої, здіймалися до небес. Проміння сонця проникало крізь листя, розсіюючи мерехтливі плями світла на землю, де маленькі струмки перетинали лісові галявини. Тут і там виднілися невеликі озерця, у яких небо відбивалося так само чисто, як у дзеркалі.

На сході континенту розкинулися золотаві рівнини та трав’янисті пагорби. Вітер ніжно колихав траву, і вся рівнина нагадувала хвилююче море. Джон міг побачити, як на одному з пагорбів серед трави ховалися невеличкі колонії будиночків, а поруч рухалися крихітні істоти, схожі на людей, що їх населяли. Їхні рухи були ритмічними, мов частина великої симфонії природи.

На півдні континенту простягалася пустельна зона, схожа на савану, із червонуватими скелями та розсипаними кам’яними горами. Тут стежки річок перетинали сухі рівнини, створюючи зелені смуги життя, які протягувалися від невеличких водоспадів до величезних озер. Високо в небі парили хижі птахи, а внизу між скелями можна було розгледіти тварин, схожих на земних, але з дещо незвично яскравим забарвленням.

У центрі континенту, мов серце цього світу, здіймалася велична гора з гігантським кратером на вершині. З нього витікала вода, розгалужуючись у мережу річок і водоспадів, що розходилися в усі боки, живлячи землю. Повітря над горою було чисте й прозоре, тому так легко все проглядалося на її вершині.

Рельєф вражав різноманіттям: вузькі долини змінювалися широкими рівнинами, скелясті пагорби переходили в спокійні озерні затоки. Ландшафт переливався кольорами — густі зелені ліси, жовта трава відкритих просторів, темні гірські схили. У цьому чергуванні форм і відтінків було щось дивно знайоме: відгомін того безлюдного острова, де він колись виживав, але тут усе здавалося впорядкованим і цілісним.

Навколо континенту з океану піднімалися легкі тумани, що мерехтіли в променях чужого сонця, мов напівпрозора завіса. Вони ніби охороняли цей світ, відділяючи його від усього зовнішнього. Джон відчував: це місце живе власним ритмом, і цей ритм несподівано збігався з його власним. Тут минуле втрачало свою вагу, а майбутнє ще не мало форми — і саме тому давало шанс почати все з чистого аркуша.

Поки Джон мовчки спостерігав за планетою крізь панорамний ілюмінатор, поруч раптово з’явилася напівпрозора голограма з інформацією про об’єкт, до якого прямував корабель.

Планета Нова Земля була четвертою від зірки, схожої на Сонце, але більшою за розмірами. Зірка мала назву Ілізіум.

Далі перед очима з’явилися сухі рядки технічних даних: наявність рідкої води; атмосфера, придатна для життя людини — 22 % кисню, 77 % азоту та близько 1 % інших необхідних газів для життя. Допустимий температурний діапазон на суходолі коливався від -9 до +49 °C, середня температура океану становила приблизно 19 °C.

Джон не знав, хто і навіщо показує йому цю інформацію, але відчуття було дивне — ніби сам корабель вирішив, що настав час пояснень.

Корабель наближався, і одна з істот легким рухом пролетіла поруч із Джоном, промовивши:

— Це нова Земля, створена на подобі вашої планети. Тут все, до чого ти звик, — але без хвороб, зла, заздрості та будь-яких негативних рис, притаманних людям.