Частина 9. Віра

Частина 9. Віра

Пройшло кілька місяців спокійного життя.

Світ здавався звичайним: проблеми були, але такі, що їх можна було вирішити. Наступну відпустку Марк, Джейк і Джон вирішили провести в кемпінгу у Гетворді. На кілька днів вони взяли будинок на колесах напрокат, заїхали в супермаркет, купили продукти, напої та дрова — рівно стільки, щоб не думати про дрібниці.

Була середина липня — теплі вечори, легкий вітер, кілька близьких друзів, природа і відпочинок. Що ще потрібно для щастя?

Вони сіли в авто з прикріпленим будинком на колесах і рушили дорогою А414 у бік Гетворда. Дорога тягнулася спокійно, без заторів, за вікнами пропливали зелені поля й поодинокі будинки. Менше ніж за годину вони були на місці.

Кемпінг виявився невеликим, але доглянутим і тихим: кілька дерев кидали довгі тіні на акуратно пострижену траву, десь неподалік чувся приглушений гул інших відпочивальників, але він не заважав. Це була не дика природа, радше її зручна, приручена версія — без небезпеки і несподіванок. Утім, головне було не це, а те, з ким ти тут.

Друзі неспішно розкладали обладнання. Винесли розкладний стіл, розставили стільці, дістали барбекю і підключили невеликий холодильник до прикурювача автомобіля. Пляшки з напоями тихо дзенькали одна об одну, коли їх ставили всередину.

Відпочинок офіційно розпочався.

Вечір спускався непомітно. Повітря ставало м’якшим, а небо — трохи темнішим. На барбекю шипіли мюнхенські сосиски, наповнюючи кемпінг запахом смаженого м’яса. Хлопці смакували перше пиво — ще не зовсім холодне, але саме таке, щоб втамувати спрагу після дороги.

Найважливішим були розмови. Марк говорив багато і без пауз, перескакуючи з теми на тему. Джейк, як завжди, підкидав факти — про їжу, місця, погоду, техніку, іноді навіть не чекаючи реакції. Джон переважно мовчав, але час від часу вставляв сухі, саркастичні коментарі, від яких усі сміялися.

— А ви знаєте, що ці стільці зроблені в Іспанії, у регіоні Галісії? — раптом спитав Джейк.

Джон раптово стиснув обличчя руками.

— Ааа! — вигукнув він.

— Що сталося? — здивовано перегукнулись Марк і Джейк.

— Вогонь від барбекю… обпік мені лице! — сердито промовив Джон.

— Який вогонь? — Марк аж розгубився. — Ми ж за десяток футів від нього!

Джон замовк. Він сам не розумів, що відчув. Все, що бачив, — здивовані обличчя друзів.

— Я не знаю… Мені здалося, що вогонь обпік мені лице, — тихо визнав Джон.

— Дивний ти, лікуватися треба, — засміялися Марк і Джейк. — На он пиво приклади до лиця, — продовжили вони його дражнити.

Джон засміявся, хоч серце трохи стискалося від тривожного передчуття:

— Дуже смішно.

Джейк повернувся до Марка:

— Так от, ці стільці зроблені в Галісії, регіон Іспанії.

— Аа! — знову тихо вигукнув Джон, цього разу вже менш емоційно.

— Та що з тобою? — серйозніше запитав Джейк.

— Ха-ха, то я з вас жартую, — засміявся Джон, намагаючись сховати неспокій у голосі.

— Ну ти і комік! — підхопив Марк.

— Це точно! — додав Джейк.

Але всередині Джона щось тривожно стискалося. Це не був жарт. Відчуття повторювалося: те саме, що раніше, під час передбачень фінансової кризи і землетрусу. І цього разу воно якось пов’язувалося з Іспанією, з Галісією. Він вирішив про це мовчати, але думка залишилася в голові, як глухий дзвін.

Друзі продовжували веселитися, але Джону вже не було так легко. Всередині щось шепотіло: «Це передбачення. І його треба якось використати, щоб врятувати людей».

Що саме воно означає — він ще не знав, але відчуття напруженості не залишало його. Потрібно було зберегти спокій, придумати спосіб попередження, але не розкривати себе.

Через три дні Джон повернувся додому разом із друзями і одразу кинувся до ноутбука. Він почав шукати інформацію про регіон Галісію.

Спочатку знайшов цікаві факти: гарна кухня, місцеві свята, історія… Та все це не мало жодного відношення до катастроф. Джон морщив лоба, прокручуючи сторінки. І раптом до нього дійшло: літом тут дуже жарко, сухо, вітер постійно дме — це можуть бути пожежі! Можливо, саме це передчуття він відчув у кемпінгу…

Він одягнув маску, виставив камеру телефону та увімкнув запис.

— Люди, мушу попередити вас, — почав він, голос трохи тремтів. — Скоріш за все в найближчі дні трапиться сильна пожежа в Іспанії, можливо в регіоні Галісія. Хто живе там — бережіть себе!

Джон розумів: якщо прогноз не справдиться, його просто засудять, висміють, а вся ідея з попередженнями стане марною. Коментарі з’явилися майже одразу:

— «Та ти взагалі серйозно?»

— «О, дивіться, новий пророк Інтернету!»

— «Хто тобі дав право лякати людей?»

— «Схоже, ти просто шукаєш увагу»

— «Ну, точно, щось з твоєю головою не так…»