Частина 8. Соцмережі

Частина 8. Соцмережі

Знову майже безсонна ніч. Спочатку Джон прокинувся близько другої години ночі, потім — о четвертій, потім о шостій. Далі вже майже не спав: голова була повністю зайнята однією думкою — як врятувати людей, як допомогти їм, якщо знову повториться передбачення. Ідеї не приходили, мабуть, справа в тому, що з ранку він завжди безупинно листав стрічки в соцмережах, і мозок просто виснажився.

«Серйозно, це ж як наркоманія якась…» — подумав Джон і різко вимкнув телефон.

Він одягнув кросівки та спортивний костюм і відправився на пробіжку. Ранкове повітря було свіжим, а місто ще спало. Тиша і холодний вітер трохи заспокоювали розбурхану свідомість. Пробігши кілька кілометрів, він повернувся додому, прийняв душ і сів снідати. Потрібно було спланувати день. Сьогодні була субота, вихідний, а завтра — зміна, тож слід було максимально продуктивно обдумати ідею поширення своїх попереджень, якщо передбачення повторяться.

Та ідей не було. Тому, щоб відволіктися від цифрового шуму, Джон вирішив піти в парк Меріден.

Парк був невеликим, але тихим. На алеях прогулювались люди з собаками, іноді вдивляючись у телефони. Малюки кудись бігли, тримаючись за руки батьків, що теж періодично відволікалися на екрани. Декілька велосипедистів проїжджали повз, зосереджено стежачи за дорогою, не помічаючи нічого навколо. І саме серед цієї буденної тиші Джон раптом відчув прозріння:

«Точно… соцмережі!» — подумав він. «Мені треба зробити сторінки з попередженнями, якщо щось трапиться!»

З такими думками він швидким кроком, майже спортивною ходьбою, повернувся додому. Через п’ять хвилин він вже був у своїй кімнаті, відчуваючи невелику ейфорію від відкритого плану дій. Він швидко увімкнув ноутбук і вирішив почати з Instagram — найпопулярнішої платформи того часу.

«А як же назвати сторінку?» — думав він, перебираючи варіанти. Провівши близько години в роздумах, він нарешті написав:

«Поки це ще не сталося»

Назва могла здаватися простою, не надто геніальною, але її завжди можна було змінити пізніше. Тепер залишалося наповнити сторінку контентом — але що саме?

Ще був потрібен логотип, бо Джон не хотів публікувати своє обличчя. Раптом його осяяло. А що як використати символи, які він бачив у печері? Вони виглядали загадково і водночас впізнавано. Джон швидко відкрив Photoshop і намалював чорним по білому три символи: тунель, коло і щось схоже на дерево. Вони стали своєрідним шифром, який одночасно був анонімним, але водночас нагадував йому про джерело його дару.

Поглянувши на готовий логотип, Джон відчув легке піднесення.

«От тепер це круто виглядає!» — подумав Джон, оглядаючи на екрані свій логотип і перше відео.

У нього вдома була маска, як із фільму «Крик». Він одягнув її, включив камеру і записав перше відео:

«Я знав про фінансову кризу і передбачив землетрус у Шанхаї. Підписуйтесь на канал, щоб наступного разу бути попередженими».

Це було вступне відео, коротке і лаконічне, саме таке, яке легко поділитися в соціальних мережах. Паралельно він створив канал на YouTube і публічну сторінку у Facebook, куди теж завантажив відео. Щоб надати сторінкам певної атмосфери містики, він додав кілька рядків із Передбачень Нострадамуса.

І тут його осяйнуло: назва сторінки може бути лаконічною й потужною — ALERTED («Попереджені»).

«Супер! Тепер мені все подобається!» — промовив Джон сам до себе, відчуваючи приємний прилив контролю і задоволення.

Всі відео були короткими, тож хоч кілька людей могли помітити їх. Але часу на перевірку реакції вже не залишалося. Був кінець дня, потрібно було лягати спати, а завтра — робота.

Він заснув спокійніше, ніж зазвичай, чи то через часткове виконання задуманого, чи через заспокійливе, яке він прийняв перед сном.

Наступного ранку Джон прокинувся і, як завжди, взяв у руки телефон. Листав стрічку, нічого нового — реакцій ще не було.

Він встав і сів за ноутбук. На сторінках вже були перші коментарі — і вони виявилися… далеко не всі дружні.

—  «Це що за придурок?!»

—  «Звернись до психіатра!»

—  «Ти думаєш, ти хто — Нострадамус?»

Але була й інша сторона: деякі користувачі серйозно замислилися, а що якщо він дійсно щось знає. Пара сотень підписників на всіх платформах і кілька тисяч переглядів давали хоч якийсь сигнал, що його інформація помітна, але насправді це нічого не означало. Гіркий осадок від негативних коментарів усе ж дав про себе знати.

Джон пішов на роботу навіть не поснідавши. На рецепції він того дня був один, тож міг спокійно читати книгу, практично не звертаючи уваги на навколишнє життя.

Він розумів, що щоб справді здивувати людей і отримати довіру, потрібне чергове передбачення. І лише тоді, з доказом у вигляді дати публікації відео перед подією, можна було б переконати інших у його здатності.

Але поки що нічого не відбувалося.

В принципі, все було спокійно.

Поки що…