Кохання, якого я не знала

Я довго не могла усвідомити, що робити зі своїми почуттями до нього. Але я розуміла: якщо скажу — це точно буде невзаємно, а псувати наші дружні стосунки не хотілося. Мені подобалося з ним спілкуватися, гуляти, сміятися... Не хотіла, щоб це все закінчилося саме так.

Згодом я прийняла для себе рішення: краще промовчати. Мої слова не варті того, щоб усе зруйнувалося. Тому вибір був лише один...

У Аллана з Беллою все було складно. Вони просто не могли знайти підхід один до одного. Як би ми не старалися допомогти їм — усе було марно. Здавалося, Аллан сам не знає, чого хоче, і майже нічого не робить, щоб щось змінити.

Поступово ми перестали намагатися щось для них зробити. З часом і самі стали спілкуватися менше, бачилися рідко. Джессіка почала зникати з Дереком — постійно тусила в нього, майже не писала нам, у школі з’являлася дуже рідко. Весь свій час вона проводила з ним. Потім наче почала віддалятися, але ми все одно намагалися зберігати зв’язок.

Було дуже важко... Навіть коли ми знову збиралися всією компанією, це траплялося рідко.

Белла взагалі перестала спілкуватися з Алланом — між ними вже був ніби кінець. Вона, здається, нічого до нього більше не відчувала, та і він не надто проявлявся.

І от якось Джессіка почала розповідати дуже дивні речі про Дерека... Мовляв, він її ображає.

Одного разу вона сильно посварилася з ним, і ми були поруч, як найкращі друзі, щоб підтримати її.

— Та все буде добре у вас, я впевнена. Він добра людина, я це знаю, — сказала я з посмішкою і надією.

— Добра людина? Ти просто не знаєш усю правду! — агресивно і зі сльозами відповіла Джессіка.

— У сенсі правду? Щось не так у вас?

— Та він ходячий аб’юзер, Еміліє! Він ставиться до мене, як до сміття!

Я була вражена, коли почула це. Ми з дівчатами переглянулися і навіть не знали, що сказати. Це здавалося неправдою — він завжди був добрим, веселим... Я б ніколи не подумала, що він здатен на таке. Але тоді Сандра сказала:

— Ти жартуєш? Аб’юзер? Я не вірю, Дерек не такий...

— Усе, що ви бачите — це тільки обкладинка! Насправді він лише й робить, що командує мною, вказує, як поводитися, що робити! Він мене навіть дома замикає! — закричала Джессіка.

— Що?.. Замикає вдома? Дерек?! Чому? — здивовано запитала Белла.

— Так, замикає! Він вважає, що я кудись піду, з кимось гулятиму! Він ревнує до кожного стовпа! Я вже не можу це терпіти...

Я знала, що у Джессіки є багато друзів-хлопців, з якими вона спілкується, гуляє... Так, Джессіка завжди вміла тримати всіх на рівні, вона любить увагу. Але все одно — я не могла повірити, що Дерек здатен на таке.

— Я просто не можу повірити, що він такий... — сказала я.

— Ну та, ну та... Ви ж не бачите всього! Він одного разу навіть руку на мене підняв...

«Підняв руку?.. Замикає вдома?.. Вказує, як поводитися?.. Це точно про Дерека вона говорить?..» — замислилася я.

Ми стояли в ступорі. Не могли повірити в це. Чому він так себе поводить?..

— Так кинь його! Навіщо терпіти таке?! Ти жартуєш — це ж неповага до самої себе! — сказала Белла.

— Я... я не можу. Я просто кохаю його... — відповіла Джессіка, дивлячись у землю.

— Але ж він не останній хлопець. Хочеш — ми поговоримо з ним? — запропонувала Сандра.

— Ні-ні, не треба... Ми ще сильніше посваримося через це...

Ми довго не могли повірити в почуте. Це правда? Чи вона просто хоче виставити себе жертвою?.. Джессіка і раніше часто ображалася на Дерека через дрібниці, виводила його на емоції... Але щоб він поводився так?.. У це було дуже важко повірити.

Після тієї розмови щось у нашій компанії змінилося. Ніби тріщина пішла по всьому, що ми будували роками. Ми почали частіше мовчати, ніж говорити. Кожна з нас ніби замкнулася у своєму світі.

Я не знала, як себе поводити з Джессікою. З одного боку — вона подруга, і я не маю права сумніватися в її словах. Але з іншого — у моїй голові не вкладалося, що Дерек, якого ми знали, і "той" Дерек — одна й та сама людина

Я ніколи не розуміла, що таке кохання.

У мене ніколи не було людини, якій би я хотіла віддати все — лише б вона була поруч. Я ніколи нікого так не кохала. Та й, правду кажучи, в моєму житті ніколи не з'являлась така людина.

Але після слів Джессіки я ніби втратила віру в кохання. В те, що воно може бути світлим, чистим, добрим...

Її історія зламала щось усередині мене. Здавалося, що почуття, які ми так ідеалізуємо, насправді можуть бути пасткою. Що кохання — це не завжди про турботу й тепло.

Можливо, я просто ще не зустріла того, хто змінить моє уявлення. А можливо... воно й не існує таким, як у фільмах.