Обличчя без маски

Я довго думала про те, що роблю, але розуміла, що хочу спілкуватися з усіма... проте потрібно робити вибір.

Якось одного дня ми сиділи в школі, і Сандра запропонувала після уроків купити алкоголю й посидіти в неї вдома (оскільки батьки були на роботі). Я з Беллою погодилася. Але тут Сандра запропонувала покликати Джессіку. Я була в шоці, бо знала, що Джессіка не хоче спілкуватися з Сандрою. Ми з Беллою переглянулися. Сандра це помітила й запитала:

— Чого ви так дивитеся? Я наче когось убила, а не пити вас зву! Ахахаха!

Я не знала, що сказати, тому просто мовчала. Але Белла відповіла:

— Та ми просто не очікували, що ти хочеш, аби Джессіка була...

Сандра подивилася на нас з нерозумінням:

— А що, є якась проблема?

— Та ні-ні, немає... Просто, ніби як у Джессіки сьогодні були якісь плани... Ну, ми запитаємо, чи вона зможе, — відповіла я з хвилюванням.

Ми з Беллою одразу почали писати Джессіці й питати, що нам робити. На що вона відповіла:

— Ну... в принципі, якщо в неї вдома і за її рахунок — я не проти! Ахахах!

Ми засміялися, і Джессіка сказала, що буде.

Ми пішли сказали Сандрі. Вона була дуже щаслива, що нарешті зустрінеться з Джессікою.

Залишався один останній урок, і ось ми вже мали йти до Сандри, але... тут Сандра підходить і каже:

— Дівчата, тут проблема… Батьки вже їдуть додому. Я не знаю, вони не мали їхати так рано!

Ми були в ступорі, подивилися з Беллою одна на одну. І тут я згадала про наше місце, де ми завжди гуляли з дівчатами. Там було не холодно, можна було нормально посидіти, і я запропонувала:

— Ну… у нас є одне місце, тут недалеко. Ми заходили в один із будинків і сиділи на останньому поверсі. Там не холодно і немає камер — можемо там посидіти.

На мене Белла подивилася із засудженням, ніби це було якесь секретне місце, про яке не можна нікому говорити.

— О, так круто! Белла, ти не проти, якщо ми підемо туди? — запитала Сандра. В її очах була якась надія, щоб цей день вийшов кращим за всі.

— Ну… напевно. Треба у Джессіки запитати.

Белла почала писати Джессіці й пояснювати, що ми підемо в "наше місце".

— У наше місце?? Чому Сандра про нього знає?

— Та Емілія, як завжди, не вміє тримати язик за зубами й усе розказала!

— Ну супер... Гаразд, підемо.

Після школи ми пішли всі втрьох на зустріч із Джессікою. Сандра була така щаслива, наче в неї день народження. Звісно, Джессіка не показувала, що їй не дуже приємно бачити Сандру, але поводилася нормально. Ми купили алкоголю й пішли на наше місце.

Джессіка поводилася, як завжди — сміялася, раділа... І тільки тоді я мала зрозуміти: Джессіка — це той самий монстр, який робить усе заради власної вигоди. Вона всіма користується. Звісно, Сандра їй теж була вигідна. Напевно, і я... Але я зрозуміла це надто пізно й закривала на все очі.

Вечір тривав, ми сиділи на нашому місці — сміялися, пили, обговорювали школу, хлопців, плани на літо. Здавалося, все було добре... Але я не могла позбутися дивного відчуття. Наче щось не так. Наче хтось просто грав роль.

Сандра весь час намагалась жартувати, втягнути всіх у розмову, навіть підливала Джессіці напій, хоча та не просила. А Джессіка... вона дивилася на неї з тією своєю усмішкою, фальшивою до дрібниць, яку я раніше не помічала. Тепер — вона різала очі.

У якийсь момент Джессіка вийшла на балкон поговорити по телефону. Сандра сіла поруч зі мною й прошепотіла:

— Як думаєш, ми сьогодні дійсно стали ближчими?

Я мовчала. Не знала, що сказати.

— Напевно, так… — відповіла я тихо, втупившись у пляшку.