Вона – не така, як усі кажуть

Я вирішила не звертати на них уваги, адже в кожного є право вибору — з ким спілкуватися. Але Хлоя недовго дружила з Сандрою, і з часом почала краще ладнати з Ліндою, залишивши Сандру осторонь. Ми з Сандрою стали ближчими, почали частіше спілкуватися, навіть сиділи разом. Я була дуже щаслива, що вона знову захотіла спілкуватися зі мною.

А цікаво вам, куди ж зникла Джессіка?

Вона ненадовго зникла з мого життя. Згодом ми відновили спілкування — почали переписуватись у соцмережах, говорити телефоном. Одного дня, на мій день народження, вона приїхала несподівано — як сюрприз. Я була безмежно рада, адже давно її не бачила. Проте в нашій школі до Джессіки ставилися дуже погано, бо вона, як казали, стала "поганою". Але мені було байдуже, я все одно хотіла товаришувати з нею, незалежно від чужих слів і чуток.

Ніхто не знав, що я з нею спілкуюся. Власне, день народження я мала святкувати з Сандрою, Ліндою та Беллою. Белла — дівчина з нашого класу. Ми трохи товаришували ще в початковій школі, але зв’язок з часом загубився. Якось ми знову почали спілкуватись, і в нас склалася така маленька компанія. Белла була дуже позитивна людина, хоча й мала свій характер. Вона завжди говорила правду в обличчя, не тримала емоції в собі — саме за це я її й поважала. З’явилася вона в нашій компанії раптово — просто стала краще спілкуватись із Ліндою, і так ми знову зійшлися. І тільки Белла ставилася до Джессіки добре, бо вони також раніше дружили.

Я скасувала святкування дня народження з дівчатами, щоб зустрітись із Джессікою. Звісно, не могла сказати їм правду — боялась, що мене засудять і припинять спілкування. Я дуже дорожила нашою дружбою, тому мовчала...

Після школи я просто побігла на зустріч із Джессікою — так сильно за нею сумувала. Я була щаслива, що вона приїхала саме на мій день народження. Ми чудово провели час: гуляли містом (хоч і недовго, бо мене батьки відпускали тільки до 18:00), але нам цього вистачило.

Та довго приховувати зустріч не вийшло — дівчата побачили фото в соцмережах на сторінці Джессіки. Я думала, що це кінець і я знову залишуся сама...

Але лише Лінда здивувалася й спитала:

— Ти що, спілкуєшся з Джессікою?

— Ну так, а що тут такого?

— Ну просто... дуже дивно. Ти ж знаєш, що про неї говорять?

— Знаю. Але мене це не турбує. Я не вірю чуткам.

— А те, що Джессіка, типу, зробила аборт — тебе це не бентежить?

Так, Джессіка з малих років жила вже дорослим життям... Але про аборт — це був лише слух. Вона запевнила, що це неправда. І мені було байдуже, адже це її особисте життя. Вона залишалася для мене чудовою людиною.

— Мені все одно, що говорять. Джессіка сказала, що цього не було, і я їй вірю!

— Ну так, вона багато чого може сказати...

Вона подивилась на мене з осудом, ніби я сама розпускала плітки про Джессіку, а потім знову почала з нею дружити. Але мені було все одно. Я знала, хто для мене важливий насправді

Я намагалася не звертати увагу на те, як подивилася Лінда. Зрештою, це моє життя, і я маю право спілкуватися з тими, з ким мені добре. Але всередині все одно було неспокійно. Було відчуття, що моя дружба з дівчатами висить на волосині, що будь-який мій крок може стати "не таким", і все знову розвалиться.

Наступні дні в школі були напружені. Сандра якось уникала мене, а Лінда робила вигляд, що нічого не сталося, хоча я відчувала, що щось змінилося. Лише Белла залишилася такою ж — усміхненою, відкритою, щирою. Одного дня вона просто сказала:

— Я бачила те фото. Класно, що ви зустрілися. Джессіка... вона не така вже й погана, як усі кажуть.

Її слова були як ковток свіжого повітря. Я усміхнулася і кивнула. Інколи не потрібно багато — достатньо, щоб хоч одна людина зрозуміла тебе без осуду.