не всі такі погані, як здавалось

У нас був один однокласник, який не курив, але ми добре до нього ставилися і нічого такого не робили. Але чомусь він вирішив, що найкраще буде розповісти класному керівнику, хто курив — особливо про мене... Ну, про деяких він також сказав, але чомусь не про всіх — тільки кількох людей назвав. Але цього було достатньо, щоб його зненавидів увесь клас. Тільки я тоді ще не знала, що мене чекатиме ввечері вдома...

Я сиділа вдома, дивилася свій улюблений серіал на телевізорі, як тут мені приходить повідомлення від тата: «Тобі вдома капець». Я ще не здогадувалась, про що він...

Я запитала, що він має на увазі, на що він відповів, що мамі написав класний керівник про сьогоднішній день... І тут я зрозуміла, що тепер мені точно кінець.

Моя мама була категорично проти куріння — вона це максимально не сприймала. Та й мені було тільки 12 років — куди мені ще курити?..

Я одразу почала писати всім, хто міг це сказати. І першій я написала найжахливішій людині в нашому класі — Хлої. Звучить навіть жахливо. Вона ще та стервозіна. Ми ще з першого класу ненавиділи одна одну — щодня бажали одна одній смерті. Вона була такою нестерпною, з такою завищеною самооцінкою, наче їй усі мають падати до ніг. Вона до всіх підлизувалась так, що мене аж бісило — усе, що вона робила, та й вона сама.

Я досі пам’ятаю той день, коли вона мені сказала:

— Еміліє, ти — найжахливіша людина в нашому класі. Я зроблю все, щоб ти звідси пішла. Я хочу, щоб ти померла!

— Померла? Ахахаха, Хлоє, запам’ятай: з нас виживе тільки найрозумніший — і це я.

— Розумна ти? Ахахах, не сміши мене! Ти навіть скласти 2+2 не можеш, а таке говориш!

— Хлоє, я хоч і не... тупа блондинка, як ти — яка підлизується до кожного і користується всіма.

Після цього вона заплакала. Не знаю — чи то від моїх слів, чи щоб її пожаліли. Ну звичайно, всі побігли її жаліти й казати, яка я погана, що таке говорю про неї. Але коли вона бажала мені смерті — то це було нормою. Мда, добре вона їм мізки запудрила. Хлоя в цьому — профі.

Були, звісно, моменти, коли ми могли нормально спілкуватися, але це завжди було ненадовго. У нас кожного разу знаходився привід посваритися.

Після того з Хлоєю я вже ніколи нормально не спілкувалась. Вона завжди була для мене нестерпною, завжди хотіла уваги від усіх за будь-яку ціну.

І ось, через багато часу, я вперше пишу їй, щоб дізнатися, чи її батькам також написали про куріння.

— Хлоє, привіт. А твоїм батькам не писала вчителька про куріння в класі?

— Привіт, Еміліє. Так, писала. Я просто в шоці, хто нас здав!

— Слухай, я теж не розумію, хто. Здається, всі свої сиділи за столом... Кому це могло бути потрібно?

— Не знаю, не знаю. А комусь ще писала вчителька? Ой, давай я тобі краще наберу — поговоримо нормально.

Тут я просто очманіла. Хлоя — і поговорити зі мною? Це що, сон?

Вона мене набрала, і ми говорили по телефону про все, що тільки можна було. І тут раптом Джессіка скидає фото, де той самий однокласник зізнався, що це він нас здав. Але Джессіку не здав, бо сказав, що вона йому подобається... Мда, чувак, класно ти вирішив підкотити до неї — таким методом, звісно.

Я показала це Хлої — ми сміялися з нього, злилися на нього, добре його обговорили. У той момент ми з Хлоєю говорили як подруги, наче нічого й не було. То був єдиний момент, коли ми спілкувалися спокійно — без сварок і криків...