Розділ 49

Коли ми увійшли на кухню за столом панувала повна тиша.

- Рідні, знайомтеся - це Алан, мій хлопець.

- Та ми вже ніби як познайомилися, - посміхнувся дядько Міша, тільки з усієї його промови зрозуміли одне ім'я.

- До речі, а як ти добрався з аеропорту, - звернулася до Алана.

- Кетрін написала адресу для таксиста вашою мовою.

Моя подруга просто скарб. Вона як агент спецслужби, все продумала і дала відповідні вказівки.

- Алане, це моя мама Таміла, Михайло - мамин чоловік і бабуся Людмила.

Алан смішно повторював за мною імена потискуючи руки рідним.

-Міло, нам доведеться вчити мову, щоб розуміти, про що говорить зять, - звернувся до мами дядя Міша.

- Дядь Міш, у нас так далеко не зайшло, - ніяково пробурмотіла.

- Алісо, ми не знаємо, що більше полюбляє Алан, - мама виглядала схвильованою.

- Мам, заспокойся і пригощай тим що є.

- М'ясо мужику треба, дивись який здоровий, - схопилася моторна бабуся. –Михайле, допоможи мені сумки притягти, у мене там повно всього.

- Що відбувається? -Алан втупився на нас.

- У бабусі сумки в машині, -пояснила.

- Я допоможу, - він піднявся і попрямував на вихід.

Коли двері зачинилися, мама присіла й уважно на мене подивилася.

- Алісо, ти нічого не розповідала, -дорікнула мені.

- Ми зовсім недавно зустрічаємося, мамуль. Перед моїм від'їздом ми посперечалися і тому я мовчала, не знала, що чекає нас далі. З нашими характерами важко щось загадувати наперед. Я не очікувала його побачити.

- Тепер мені зрозумілий твій сумний настрій. Ти посміхалася, але очі видавали твої душевні муки.

- Він дуже дорогий мені, - чесно зізналася мамі.

- Я бачу, як дивитеся один на одного, доню. Ми всі хочемо бачити тебе щасливою, - мама міцно мене обійняла.

Чоловіки занесли сумки, а бабуля, що важливо крокувала за ними почала їх розбирати.

- Алісо, у вас всі ходять з такими сумками? - підійшов до мене Алан. – І що в них можна носити?

- О, це для тебе дивно, а у нас це в порядку речей. Коли їдеш від бабусі з села, завжди тягнеш вагони смакоти.

- Ти хочеш сказати, що там їжа? Три сумки? - чоловік шоковано спостерігав за бубусею.

Я розсміялася, він виглядав таким смішним. 

- Ти не подумай, що ми все це відразу з'їдаємо. Завтра у мами день народження — ось бабуся і підготувалася.

- Мені потрібно купити подарунок, про це твоя подруга не сказала.

- У мене є подарунок, подаруємо разом.

- За кого ти мене маєш? -обурився мій мужчина. – Тут є пристойні магазини?

- Поки ми не поїмо бабуся нас не випустить, сідай.

Алан спробував усе. Щаслива бабуся пурхала по кухні й підкладала страви.

- Дуже смачно, - звернувся Алан до бабусі.

- Ось бачите, - вигукнула бабуся, хлопчику смачно.

- Ба, ну який він хлопчик?

- А чим Ви займаєтеся, Алане, -запитав дядько Міша.

Чоловік, почувши своє ім'я запитливо на мене подивився.

- Якщо ти не будеш мені перекладати, я увімкну перекладач.

- Запитують, чим ти займаєшся.

- О, важко зараз сказати. Раніше я багато працював і керував компанією, а зараз слідкую за однією шкідливою особливою, щоб не втекла.

Я хмикнула, мої з цікавістю спостерігали за нами. Коли я переклала слова Алана, дружно розсміялися.

- І як вам працюється разом?

- Як тобі зі мною працюється?

- Постійно борюся з бажанням спуститися і затягнути в ліжко, - відповів нахаба.

- Я не буду це перекладати.

- Тоді скажи, що весело.

- Як у воду дивилася, - сказала бабуся. В магазині зустріли таку неприємну особу, - знову завела свою шарманку.

Щоб не перекладати всю цю тираду Алану, запропонувала піти прогулятися і заодно заглянути в магазин за подарунком. Ми йшли пішки взявшись за руки. Алан вимагав екскурсію, а мені хотілося просто помовчати, насолоджуючись своїм щастям.

- Про що ти думаєш? -спитав Алан.

- Про те, яка щаслива поруч з тобою.

- Якби я знав, що мене чекає то прилетів ще десять років тому і забрав тебе.

- А чому саме десять?

- Тоді компанія почала приносити хороший прибуток, - серйозно відповів чоловік. Хоча заради тебе я гори згорну, щоб ти нічого не потребувала.

- І ти думаєш для мене важливо фінансове становище?

- Це важливо для мене, Алісо. Я зобов'язаний забезпечити свою жінку і майбутню сім'ю. – Ти хочеш дітей?

-Е...Хочу, -простягнула трохи збита з пантелику таким поворотом нашої розмови.

- І ти готова все подальше життя прожити зі мною? Терпіти мій характер двадцять чотири години на добу?

- Що? -у мене зашуміло в вухах.

Чомусь здалося, що Алан напружився і став дуже серйозним.

- Ти вийдеш за мене, Алісо?

Ні, не здалося. Він і справді сказав це серйозно, просто взяв і зробив мені пропозицію стоячи на вулиці. Повз нас проходять люди, по проспекту поспішають машини, але я не чую цих звуків. Я бачу очі чоловіка, що очікує відповіді, чую, як голосно б'ється моє серце, вистрибуючи з грудей і відчуваю тепло його долоні.

- Так! -сміливо відповідаю, тому що не уявляю свого подальшого життя без нього.

- Люблю тебе, майбутня місіс Девіс, - розплився в усмішці чоловік і поцілував.

Він схопив мене за руку і потягнув далі.

- Куди ми біжимо?

- Кільце вибирати, те що я замовив не встигли доставити.

- Ти замовив кільце?

- А ти думаєш це моє спонтанне рішення? Я давно вирішив і відступити не вийде, крихітко.У ювелірному магазині Алан подивився все, що, на його думку, підходить і зупинився на кільці з діамантом в класичному виконанні. Одягнув мені його прямо в магазині ніби боявся, що передумаю.

- Купімо мамі щось, - запропонував, оглядаючи вітрини. Ось ці сережки, подивися, як вони тобі?

- Красиві, але це дуже дорогий подарунок.

Алан хмикнув і кивнув продавцеві дістаючи карту.

Всю дорогу додому я мовчала, те що трапилося не вкладалося в голові.