Розділ 48

Бабуся мене зустрічала при повному параді. В ошатній сукні й з гарною зачіскою сиділа у дворі на лавочці з сусідкою, даючи їй останні настанови по догляду за своїм господарством. Три сумки стояли у дворі, що й потрібно було довести.

Вона дуже зраділа і як завжди розплакалася. У мене в дитинстві були чудові канікули в селі. Я завжди була смачно нагодована і нашпигована різноманітними фруктами. Бабуся плекала свою єдину внучку і дозволяла вередувати. Про цей час у мене залишилися найтепліші спогади.

Коли я озвучила своє рішення полетіти в Нью-Йорк, бабуся мене перша підтримала. Вона завжди була на моєму боці, яка б божевільна ідея не спала на думку бабуся була поруч.

- Бабусю, навіщо стільки сумок? - я пихтіла, коли ми тягли їх до машини.

- Що ж я до рідних з порожніми руками поїду? Ти он яка худюща, у своїй Америці нічого не їсиш, - бурчала бабуся, сідаючи поруч. Я тобі сиру і домашньої сметанки приготувала.

-А, ну раз сметанки тоді гаразд, -усміхнулася, щоб не засмучувати рідну людину.

- Я так рада, що ти приїхала, Алісонько.

- Я теж, бабусь, дуже сумувала.

- І як там тобі живеться?

Коли бабуся одягає окуляри, то брехати сенсу немає. Для свого ж блага краще викласти все на чистоту. Це означає, що вона розгляне кожну емоцію на обличчі як детектор. Ось і зараз уважно дивиться на мене через товсте скло.

- Та нормально живеться. Бачуся іноді з Катею, колектив у мене чудовий, роботи багато. - Нью-Йорк дуже красивий і найбільший мегаполіс США, там...

-Гідні чоловіки є в цьому мегаполісі? -перебила мене бабуся.

- Знаєш яка там чисельність населення...-почала я нести маячню під уважним поглядом.

- Так, звичайно, чисельність – це дуже важливо, - знову мене перебили. Як звуть його?

- Алан, - здалася я, кажу ж як детектор.

- Добре, - усміхнулася бабуся, зняла окуляри й стала коментувати мені побачене за вікном. Поки ми виїхали з села, я дізналася де живуть бабусині подружки й скільки у них онуків, хто на кому одружився з сусідів, коли відкриють місцевий магазин після ремонту і чому Степанівна, а я поняття не маю хто це, звільнилася з пошти.

По дорозі ми заїхали в супермаркет і купили торт на завтра, бабуся набрала купу спецій. Завтра вона приготує нам своє фірмове блюдо, кролика у вершковому соусі.

Вже на касі мене гукнули, до мене поспішала колишня співробітниця, а вірніше конкурентка з іншого відділу. У Лєри завжди був пунктик обігнати, зробити краще, отримати більше, а якщо коротше - випендритися. У нас ніколи не було дружніх стосунків і її раптовий порив підійти до мене здивував.

-Привіт, колего, - проспівала Лєра й уважно мене оглянула. Як життя?

-Не скаржуся, -відповіла, а сама зрозуміла, від кого взяла таку манеру спілкування.

Навіть тут ти зі мною, Алан Девіс. Цікаво, чим він зараз займається, думає про мене чи ні?

-Гей! -помахала у мене перед очима.

-Що?

Мабуть, я пропустила питання.

-Кажуть, ти зазнала невдачі? Не вийшло піднятися в Америці, повернулася додому?

- А, ти про це? Та ні, все добре, роботи багато, колектив чудовий, а сюди я приїхала у відпустку. Ось, -я вказала на бабусю, що уважно спостерігала за нами, - з рідними поспілкуюся і назад. Мене там чекають.

- Хто? -нахилилася вперед ця пліткарка.

- Ой, дорогенька, Алісонька наша майже заміжня, - устряла моя бабуся і цей її прищур не віщував нічого доброго.

- Як? -стрепенулася Лєрка.

Пора припиняти цей цирк, я схопила бабусю під руку і потягнула на іншу касу, збрехавши дівчині, що нас чекають.

- Бабусю, ну ти даєш! -обурювалася я, коли ми сідали в машину.

- А що я повинна була спокійно дивитися, як вона посміхається? Ох, і противна особа. Це ти у нас ніжна і добра, а я можу і поскандалити, мені палець в рот не клади, -обурювалася відважна бабуся.

Вона обурювалася поки ми підіймалися в ліфті, і поки я відкривала двері пропускаючи її вперед і навіть коли розбувалася теж, згадувала бідну Лєру.

Ух! Який приємний запах. Переступивши поріг, я блаженно вдихала приголомшливий аромат, поки мені не стало доходити де я його чула і чому він видався таким рідним. Серце пропустило удар, я затамувала подих, прислухаючись до голосів, але нічого не чути. Алісо, ти збожеволіла! Погляд впав на полицю з взуттям і чоловічі туфлі, ноги заніміли й відмовлялися рухатись, я стояла і кліпала очима.

- Алісо! -вигукнула бабуся, - ти чого така бліда?

Вона схвильовано підійшла й доторкнулася до плеча, я здригнулася. Обережно відсунувши бабусю в бік повільно на неслухняних ногах підійшла до кімнати. Серце стукало так, що здавалося цей звук чути на вулиці, а не тільки на п'ятому поверсі. Взявшись за ручку не вирішувалася її повернути. Бабуся мовчки дивилася на мене. Я відкрила двері й на мене витріщилися три пари очей. Було видно, що мама схвильована.

Так, мамо, з ним всі відчувають себе не у своїй тарілці. Чоловік схопився з місця і впустив альбом який, мабуть, дивився до моєї появи. Звичайно, чим ще його зайняти якщо не розгляданням моїх фотографій. Одягнений, як завжди, з голочки, в темних штанах і сорочці, дивиться, не кліпаючи мені в очі, ніби шукає відповідь на своє німе запитання.

- Ти приїхав, - прошепотіла, але в цій дзвінкій тиші мій голос здавався занадто гучним.

Алан подолав у два кроки відстань між нами й міцно мене обійняв.

- Я ледве з розуму без тебе не зійшов, - промовив мені у волосся.За спиною я почула, як закриваються двері. Мої рідні тактовно залишили нас вдвох.

Я уткнулася йому в груди й з насолодою вдихнула улюблений запах. Тепер я точно вдома! І не важливо чия це квартира і навіть яка країна, головне, що поруч з ним.

- Я люблю тебе, Алісо. Ти запала мені в душу з найпершого дня, коли сиділа на лавочці в парку. Більше ніколи не відпущу тебе одну.

- І я люблю тебе, мій деспот. Дороги назад не буде, ти від мене тепер не відбудешся.

Алан розсміявся і поцілував мене довгим, жадібним поцілунком від якого підкошуються ноги й не вистачає повітря. Я цілувала коханого чоловіка і не могла повірити, що він поруч, кинув все і прилетів до мене.

- Як ти дізнався адресу?

- У тебе чудова подруга, - хмикнув Алан. Спочатку я вислухав догану, а потім настанови як до тебе дістатися.

- Я рада, що ти приїхав. Дуже.

- Прости мене, я був не правий.

- І ти мене, я повинна була запропонувати полетіти разом.

- Так повинна була, - обурився Алан.

Ей, я ж мовчу!

Він перервав мене поцілунком, підняв на руки й закрутив. Не знаю скільки часу ми так стояли, обійнявшись і насолоджуючись близькістю один одного. У двері постукала мама і покликала до столу. Ну тримайся, коханий, зараз бабуся буде нас годувати.