Розділ 45

Таке відчуття, що ми летимо над землею і сам вітер не зможе наздогнати нас. Впевнено маневруючи між автомобілями, разом мчимо на зустріч чомусь новому. Від такого екстриму адреналін біжить по венах і здається, якщо розставити руки точно злетимо.

Я обіймаю коханого чоловіка, його близькість пробуджує в душі найтепліші почуття. Прекрасний відпочинок, просто казкові три дні. У понеділок ми знову станемо босом і підлеглою, але зараз ще є час насолодитися близкістю один одного.

Ми під'їхали до будинку, не такому великому, як у батьків, але цілком відповідним для сім'ї з дітьми. Перед будинком незмінний зелений газон і дитячий майданчик.

- Ви саме вчасно, - сказала Лора відкриваючи двері. - Ого, - вона застигла з відкритим ротом на порозі.

- Мені сподобався твій подарунок, - продемонстрував їй Алан браслет на руці. Він навіяв спогади.

- Здуріти, вперше бачу тебе в такому вбранні. Алісо, що ти зробила з ним? -звернулася до мене, пропускаючи в будинок.

З кухні вибігла Емілі перемазана шоколадом.

- Ми кекси спекли! - вигукнула дівчинка.

- Ти сама як кексик, -підхопив Алан її на руки.

- Проходьте, Річард вже їде.

Ми зайшли в затишну вітальню. І тут я побачила його. Кіт сидів на дивані та з виглядом переможця поглядав на нас.

- Яка краса, - я підійшла ближче.

- Алісо, тримайся від нього якомога далі, у цієї тварини гострі кігті.

- Кицю, йди сюди, - я сіла, простягла до нього руку.

Кіт потягнувся і понюхав мої пальці, потім підійшов ближче і дав себе погладити.

- Ти красунчик, - сюсюкалась я з цим Лапочкою. Він і справді був величезним, але таким милим.

- Як ти це робиш? -Алан підійшов ближче.

Лише простягнув руку, як кіт підняв лапу, щоб вдарити.

- Бачиш! -поскаржився чоловік.

Ми з Емілі розсміялися.Дівчинка підняла кота на руки й наказала йти обідати, ледве потягнувши в бік кухні.

Після обіду всі вийшли на вулицю. Діти гралися на майданчику, а ми спілкувалися і насолоджувалися теплим днем.

- Алане, може через місяць злітаємо в Маямі? Відпочинемо всією сім'єю, - запропонував Річард.

- Можна, - кивнув чоловік. Алісо, що думаєш?

-Е, я не проти, -зам'ялася. Я хотіла злітати до мами у відпустці, - озвучила свої найближчі плани.

Він промовчав, але я бачила в очах невдоволення. Цю тему нам теж доведеться ще обговорити, тому що я не збираюся поступатися своїми планами. У мами через місяць День народження і я обов'язково до неї полечу.

Тепло попрощавшись і пообіцявши Лорі дзвонити, ми вирушили додому. Часу було не багато. Поспілкувавшись з батьками, зібрали валізи й вирушили в аеропорт. Настрій Алана зіпсувався, він літав десь у своїх думках. Вже в літаку він не витримав і поставив мені питання.

- Коли ти збиралася про це мені розповісти?

- Про що? - я спочатку не зрозуміла, про що він.

- Що збираєшся полетіти.

- Я збираюся злітати відвідати маму і бабусю.

- Але мені не сказала.

- От і кажу. До поїздки ще цілий місяць.

- Не розумію навіщо тобі туди летіти? -обурювався чоловік.

- Як це навіщо, Алане? - я почала закипати. – Я хочу побачити своїх рідних, вони скучили, і я теж. Що в цьому поганого?

Чоловік нічого не сказав. Лише невдоволено стиснув губи й втупився перед собою.

Вихідні ми провели вдома, відпочивали після перельоту, галасливого відпочинку з рідними й просто насолоджувалися товариством один одного. Неприємна розмова відклалася на деякий час. Та й не хотілося псувати настрій і спокійний відпочинок.

Я навіть скучила за цим ритмом і гаміром офісу. Приїхали ми разом і ввійшли теж. На нас кидали зацікавлені погляди. Думаю, ховатися вже немає сенсу, Емма напевно рознесла цю новину не те що по офісу, а по всій будівлі.

У приймальні Ліззі ще не було. Я встигла переглянути документи, акуратно приготовані у мене на столі й залишилася задоволена роботою Елізабет.

Вона увірвалася через десять хвилин і накинулася на мене з обіймами.

- Алісо, я так сумувала! Ти навіть не уявляєш, як мені було нудно без тебе!

- Ліззі, мене три дні не було, - розсміялася від такого вітання. Але я теж за тобою скучила і за нашим чаюванням.

- Я швидко, - вона помчала робити каву.

Навіть причепитися ні до чого, команда працює, все виконується, звіти на місці. Аж гордість бере за такого секретаря. Ліззі притягла каву і тістечка, придбані в честь мого приїзду.

- Які новини? - запитала, бачачи, що у неї немає терпцю.

- Я з'їздила в будинок, - важливо почала мій секретар. Робочі врахували твої зауваження, роботи йдуть за планом. Френк закінчив свій проєкт, але мені не хотілося заважати тобі, тому все тут, - вона простягла мені теку. Емма, як завжди, скаженіє. Літала всі ці дні по офісу як відьма на мітлі й дивувалася, чому ваше зникнення з містером Девісом збіглося. Діставала Долорес кожен день своїми питаннями, навіть до мене приходила.

- А ти?

- А я порадила їй не сунути ніс у чужі справи, - гордо заявила дівчина. – Її мало не розірвало від обурення. - Начебто все, -відзвітувала мені.

- Ти забула найголовніше.

- Що? -сполошилася Ліззі.

- Не розповіла про себе.

- Фух, ти мене налякала, я думала щось не так зробила. – Макс пробив оборону, і вчора ми поговорили.

- І?

-Я не знаю, - зітхнула дівчина. Він сказав, що хотів зустріти дівчину якій сподобається він сам, а не його фінансове становище. А ще, що у нього свій автомобільний салон. Мені здалося, він був чесним, але сумніви не відпускають.

- Гадаю, сумніви — це нормально. Всі ми в чомусь сумніваємося. Потрібен час, щоб розібратися в собі й своїх почуттях.