Глава 44

Переодягнувшись після вечері, ми розташувалися в альтанці, Ітан приніс пиво. Гарне завершення дня в приємній компанії. Теплий вечір нагадує нам, що скоро літо, легкий вітерець доносить квіткові аромати. Я рада, що полетіла з Аланом і познайомилася з цими чудовими людьми. Тут я побачила Алана іншого, безтурботного і ласкавого.

Ми все життя чогось боїмося. Намагаємося убезпечити себе від вигаданих страхів. Це може бути що завгодно: страх втратити або поміняти роботу, захворіти, залишитися самотнім після розлучення, зробити неправильний вибір у житті. Людина таких страхів може придумати мільйон і сидіти тремтіти у своєму маленькому світі, нічого не змінюючи.

Потрібно намагатися змінюватися. Навіть якщо це складно і не завжди все виходить, не можна опускати руки і йти на поводу у страхів. Адже тоді ми не дізнаємося, що нам підготувало життя. Ми зобов'язані вірити в себе і прагнути до кращого.

Хіба могла я подумати, що, прилетівши в Нью-Йорк у мене почнеться зовсім нове життя? Ні! Я всього лише хотіла залікувати рани й прийти в себе, а зустріла чоловіка, без якого вже не зможу. За такий короткий термін він підлікував мою душу і зайняв місце в серці. Страшенно боюся зізнатися в цьому, але себе не обдуриш. Я люблю Алана Девіса. Люблю такого, який він є, з його жахливим характером та бажанням все контролювати й такого милого як зараз.

- Гей, Алісо! -вивела мене з роздумів Лора.

- Вибач, задумалася.

- Я кажу, приїжджайте до нас завтра на обід. Ви ж увечері їдете?

Так задумалася, що не чула, як мене звуть. Я подивилася на Алана, який уважно за мною спостерігав.

- Я завтра вільний, - знизав плечима даючи мені право вирішувати.

- Добре, - відповіла Лорі. Мені обіцяли знайомство з котиком.

Емілі всі вуха мені продзижчала про свого домашнього улюбленця і цілий день кликала в гості.

- От і добре, - встав Річард, - поїхали, вже пізно.

Ітан теж зібрався йти. Алан пішов проводжати гостей, а я піднялася в кімнату. Коли він увійшов я вже переодягнулася. Він поклав на тумбочку подаровану мною книгу і сів на ліжко потягнувши мене до себе.

- Ти знала?

- Кілька днів тому дізналася.

- Гніваєшся?

- Ні, просто не розумію, чому треба було вигадувати замовника.

- І ти б взялася за нього?

- А чому ні? Мені приємно, що ти вибрав мій відділ.

- Я вибрав тебе, Алісо, особисто. А знаєш чому?

- Ну тобі подобаються мої ідеї, - припустила я.

Чоловік посміхнувся. Він замовк на деякий час про щось міркуючи. Я встала вирішивши, що розмову закінчено, але Алан змусив мене знову сісти й подивився в очі.

- Не тільки тому. Хочу, щоб ти вибрала все на свій смак і... Залишилася в ньому зі мною, - закінчив чоловік, гіпнотизуючи мене поглядом.

Я дивилася на нього, не кліпаючи. Спочатку мені здавалося, що я недочула, але побачивши, що чоловік чекає відповіді, остаточно розгубилася.

- Алане, - почала я нервово.

- Я не вимагаю від тебе відповіді зараз, просто хочу, щоб ти знала.

Він поцілував мене в чоло і вийшов тихенько причинивши двері. Я ж так і сиділа з купою вируючих думок в голові.

Прокрутившись без сну, я прислухалася в надії вловити кроки Алана на сходах, але їх не було. Не витримавши напруги, вирушила на його пошуки.

Алан сидів у альтанці й курив, поруч на столі стояла склянка з віскі.

- Ти чому не спиш? - запитав, коли я підійшла.

- Без тебе не можу заснути, - відповіла чесно.

Він підсунув мені склянку, але пити не хотілося. Я відчувала, що нам потрібно поговорити інакше він все неправильно зрозуміє.

- Алане, вислухай мене, - я встала і сіла до нього на коліна.

Так було набагато спокійніше. Він обійняв і пригорнув до себе.

- Все відбувається занадто швидко, давай не будемо поспішати. Ми й так майже живемо разом.

- Ти боїшся, - констатував чоловік.

- Так.

- Алісо, ти мені подобаєшся. Дуже. Я не буду тебе квапити, але не смій грати моїми почуттями. -Якщо тебе не цікавлять стосунки зі мною, краще скажи про це зараз.

Він допив віскі, встав зі мною на руках і поніс в будинок.

- Убаюкаєш мене? -захихотіла.

- Навіть не думай, я ще не отримав свій головний подарунок.

Напруга пішла, але розмова ще не закінчена. Нам доведеться до неї повернутися і думаю це станеться дуже скоро.

Прокинулася я, як завжди, пізніше за всіх. Клару застала на кухні за замішуваним тіста. Поки пила каву вона ділилася зі мною різноманітними рецептами й багато розповідала про вподобання Алана. Я так захопилася її розповідями, що не помітила, як стала допомагати з пирогом.

А коли увійшов Алан, трохи не упустила миску. У темних джинсах, футболці, що обтягує накачане тіло й шкіряній куртці, він лише злегка нагадував того чоловіка, якого я знаю. На руці браслет, подарований Лорою.

- Ого! - вирвалось у мене.

«Алісо підбери слину, а то вона зараз почне капати на підлогу», я дала собі уявний запотиличник.

- Крихітко, - попрямував він до мене, задоволений такою реакцією. – Сьогодні я тебе прокатаю з вітерцем, - і поцілував у губи.

Я зовсім не фанат байків та нічого в них не розумію. Та й каталася всього один раз в житті, коли Катя приїжджала. Ми тоді повірили колишньому однокласнику і сіли до нього проїхатися. Як виявилося, мотоцикл він позичив у друга і був не дуже вправним водієм. Я тоді стільки страху натерпілася, що на цій спробі моє знайомство з цим видом транспорту закінчилося.

Але красень, який чекав нас на вулиці зачарував мене. Він так і манив до себе своїм блиском.

- Познайомся з моїм старим другом.

-Дуже гарний.Я думала твоє захоплення в минулому.

- Це єдине, що залишилося з минулого життя. Від нього не зміг відмовитися. Ще зі школи мріяв про байк і збирав на нього. Батьки хапалися за голову, але, коли зрозуміли, що не відступлю допомогли його купити.

- Ви бунтар, містере Девіс.

- У нас з Ітаном були шалені студентські роки, - посміхнувся чоловік, подаючи мені шолом. - І я не бунтар, а людина,що завжди добивається мети. Вірніше майже завжди, - поправив себе.

-І що ж або хто завадив великому босові?

- Ти, - знизав плечима і сів на байк. - Тебе поки не вдалося підкорити.

Знав би ти як помиляєшся, Алане. Я сіла ззаду міцно обхопивши чоловіка за талію.

- Маленька боїться?

- Боюся ... трохи.

- Тебе я нізащо не впущу, крихітко.