Розділ 43

Розбудили мене сонячні промені. Відкривши очі виявила що я одна. Сонце яскраво світило у вікно, схоже я довго спала. У двері поскреблись і тихенько відкрили. В отворі показалася світла голівка Емілі.

- Емілі, заходь, я вже не сплю.

Дівчинка радісно увірвалася і залізла до мене на ліжко.

- Бабуся мене лаяла, щоб я не заважала тобі спати, але я тихенько пробралася, поки вона не бачить, - з гордістю заявила дитина.

- Адже я вже не сплю, думаю вона не буде сваритися.

- Дідусь гуляє з Джеком на вулиці, а мені нудно. А ти зробиш мені зачіску?

- Можна спробувати, моя подруга дуже красиво плете коси, я трішки підглядала як вона це робить. А котра година, ти не знаєш?

- Бабуся сказала, що через годину будемо обідати суп, а я не люблю суп, - поскаржилася дівчинка.

Нічого собі я проспала. Що про мене подумають?- А де Алан?

- Він на роботі, поїхав вранці. Бабуся спекла торт, гарний такий, але куштувати не можна. Мама приїде ввечері, а тато теж на роботі, - на одному диханні видав мій маленький агент.

- Так, зараз я прийму душ, вип'ю кави, і ми зробимо тобі зачіску.

Дістаючи з сумки білизну побачила подарунки для дітей, про які ми забули.

- Емілі, тримай, це тобі. Вчора ми пізно повернулися і не встигли віддати, а це Джеку, - віддала я машинку.

- Спасибі, - притиснула до грудей іграшку і розпливлася в щасливій усмішці.

Вона рвонула вниз хвалитися подарунком і віднести машинку Джеку, мені було чутно, як вона голосно кличе Клару і захоплюється іграшкою. Я прийняла душ і спустилася на кухню.

- Добого ранку, мила, - проспівала Клара, обіймаючи мене.

- Я так довго спала, мені навіть незручно.

- Не вигадуй, тут всі свої. З твоїм ритмом роботи це природна потреба. Я, коли працювала, могла у вихідний пів дня спати.

- Алан поїхав?

- Так, сказав важливий контракт. Наказав не будити тебе. Сідай, я зроблю кави.

- Я допоможу.

- Дай мені можливість попіклуватися за тебе, - посміхнулася жінка і почала варити каву.

Я трохи допомогла Кларі в приготуванні страв на вечерю, але більшу частину часу провела з дітьми. Такої спокійної дитини як Джек я ще не бачила, він абсолютно не вередував. Грав з машинкою, в обід слухняно з'їв суп під гучні обурення Емілі й так само спокійно ліг спати. З Емілі було складніше, поїсти її вмовляли всі разом. Фантазії цій крихітці не займати. Чого вона тільки не вигадувала, щоб не обідати. Почала твердженням, що не голодна і закінчила тим, що вона на дієті, чим розсмішила всіх. І тільки коли я пообіцяла зробити їй зачіску вона знехотя поїла.

На вулиці було тепло і стіл поставили прямо на задньому дворі. Коли приїхала Лора ми як раз його накривали. Вона вдягла дітей і приєдналася до нас. Алана я не чула весь день, він не дзвонив, а я не хотіла заважати. Каті не було часу подзвонити, за мною цілий день ходили цікаві вушка. При Емілі заводити такі розмови небезпечно, видасть все, та ще й за святковим столом.

Я одягла приготовану сукню, підняла волосся наверх і не забула про прикрасу. Коли відчинилися двері кімнати й увійшов іменинник, я була повністю готова. Він зупинився на порозі заворожено за мною спостерігаючи.

- Привіт! - повернулася до нього.

- Привіт, красуне.

- З Днем народження, -я підійшла до нього і поцілувала, він притиснув до себе і не збирався відпускати, блукаючи руками по моєму тілу.

- Алан, - розсміялася я, - нас чекають.

- Хочу відзначати з тобою удвох, бажано в ліжку, - прошепотів на вухо.

У двері тихенько постукали.

- Відкрий, я знаю хто це, - підштовхнула я Алана.

- Хто там? - сказав чоловік з посмішкою.

- Це я, Емілі, - почули ми тоненький голосок.

Алан відкрив, удаючи, що здивований. Емілі в красивому рожевому платті принцеси увійшла в кімнату.

- Алісо, хіба це Емілі? - грав Алан далі.

- Не знаю, це якась принцеса з чарівної казки, - підіграла я йому.

Дівчинка посміхнулася щаслива такому порівнянню, дістала з сумочки свою листівку і простягнула Алану.

- З Днем народження, -посміхнулася дівчинка.

Я бачила, як йому приємно, він опустився навпочіпки перед дитиною й обійняв. Щоб не заважати цій ідилії, я взяла свій подарунок і вийшла. Всі вже сиділи в саду і чекали іменинника насолоджуючись теплим вечором. Скоро стане зовсім жарко.

- Алісо, чудово виглядаєш, - вигукнула Лора.

- Дякую, ти теж, ця сукня просто шита на тебе.

- Чув, Річард? - вона повернулася до чоловіків.

- А я що? Я так і сказав, - обурився Річард.

- Яка краса, - ближче підійшла Клара, вказуючи на кулон.

- Це Алан подарував, - зніяковіла я.

- Дуже гарний, -підтримала її Лора. - Бачив, Річард? -знов відірвала вона чоловіка від важливої розмови з Ітаном.

- А я що? –обурився чоловік розсмішивши всіх. –Ось сидить майстер, до нього всі замовлення, мила.

- Ти сам робиш прикраси? -запитала я в Ітана.

- О, ні, - розсміявся той, це буває дуже рідко тільки під настрій і у вигляді хобі. Для цього є спеціалісти.

Алан з'явився разом з Емілі, він був у штанях і сорочці. Красивий і стильний, втім, як завжди. Всі розсілися за столом і приступили до вечері.

За сімейною традицією Девісів, вони дарували подарунки й розгортали відразу за столом. У нас вдома завжди було по-іншому, ми приходили в гості й відразу дарували подарунок. Спочатку привітали батьки, а потім запропонували мені. Було помітно, йому цікаво що знаходиться всередині пакування. Коли Алан дістався до вмісту, прочитав назву і розгубився.Даю слово! Вперше побачила розгубленість на обличчі чоловіка.

- Тобі не подобається? -Запитала, роблячи стривожене обличчя.

- Дуже подобається, відповів і поцілував мене в щоку. Обов'язково нею скористаюся.

Лора підморгнула мені. Побачивши її подарунок Алан голосно розсміявся, повеселив вмістом коробочки Ітана.

- О, згадаємо минулі часи?

- Ну вже ні, -пробурчав Річард, - мене ви ніколи не брали у свою компанію.

- Ще не доріс, - хмикнув Ітан.

Емілі раз у раз перепитувала, коли буде торт, тому довелося прискорити цей процес.

- Мамо, - зітхнув Алан, - щороку одне й те саме.

Клара винесла гарний торт, прикрашений меренгою і з палаючими свічками.

- Досить бурчати, - заступилася за неї Лора. Це твоя місія на сьогодні, задувати свічки та загадувати бажання.

- Ти теж в це віриш? -звернувся він до мене.

- Звичайно! -вигукнула. - Твоя мама весь день стояла біля плити, не будь невдячним.

- Ну добре, - піднявся чоловік, - тільки потім не скаржитися якщо воно справді збудеться, - подивився чомусь на мене і задув свічки.