Розділ 40

Сказати, що я нервувала, коли ми під'їжджали до будинку – нічого не сказати. У мене тряслися руки від хвилювання. На питання Алана відповідала кивками, особливо не замислюючись, що він говорить. Йому це набридло й авто зупинилося.

— Що сталося? Таке відчуття, що ти десь далеко.

— Просто я трохи хвилююся.

— Не зрозумів.

— Ну, не кожен день мене знайомлять з батьками хлопця.

— І ти через це хвилюєшся? — розсміявся Алан.

— Не смішно, — пробурчала.

— Ти сама переконаєшся, що тобі немає через що хвилюватися. А якщо тебе захочуть з'їсти, я буду битися, — ще голосніше розсміявся цей негідник.

Хто б сумнівався, ми під'їхали до красивого двоповерховому будинку з зеленим газоном. Алан вийшов й допоміг мені. Він дістав пакунки з подарунками й взявши мене за руку, поки я не передумала, повів до будинку. Натиснув на дзвінок й почав чекати поки нам відкриють. На губах чоловіка грала легка усмішка.

— Батьки знають, що ти не один? — поставила питання, яке раніше не приходило мені в голову.

— Ні, — задоволено усміхнувся.

— Що? – прогриміла я, і в цей момент двері відчинилися.

На нас з подивом дивилася тендітна жінка з добрими очима й посмішкою мого чоловіка.

— Мам, привіт! Знайомся – це Аліса, моя дівчина.

Бідна жінка розгубилася й голосно охнувши сплеснула в долоні.

— Мамо, може ти нас впустиш в будинок?

— Ой, звичайно! Проходьте, — вона відступила, пропускаючи нас.

— Яка я щаслива з вами познайомитися, Алісо, — усміхнулася жінка.

— Мені теж дуже приємно, місіс Девіс.

— Ой, прошу тебе, дитинко, клич мене Кларою.

Я посміхнулася, всі страхи розвіялися, як тільки я побачила цю прекрасну жінку.

— Тільки ось мій непутящий син не повідомив, що він приїде з дівчиною. Ми тебе завтра чекали, — звернулася вона до сина.

— Плани змінилися, — незворушно відповів той.

— Гарольде, — прокричала жінка, подивившись на сходи, — іди сюди, твій син приїхав.

Через кілька секунд з'явився високий підтягнутий чоловік. Він побачив нас й поспішив спуститися.

— На вулиці сніг, чи я ще не прокинувся?

— Милий, — проспівала щаслива Клара, — Алан приїхав зі своєю дівчиною.

— Гарольд, — простягнув руку чоловік.

— Дуже приємно, Аліса, — потиснула йому руку.

— Ви не уявляєте, як ми раді вам, — задоволено відповів чоловік, а я збентежено усміхнулася.

— Ми все готували на завтра, але я зараз що-небудь приготую до сніданку, — заметушилася мама Алана й поспішила на кухню.

— Мам, — покликав Алан, — ми тут привезли подарунки.

— А це точно наш син? — весело запитав Гарольд, звертаючись до дружини.

— Алісо, дякую, — розпливлася в усмішці жінка. — Невже ти змогла вмовити цього зайнятого чоловіка ходити по магазинах?

— У нього не було вибору, — знизала я плечима.

— Значить будуть кекси, — задоволено повідомила жінка й зникла на кухні. Батько теж залишився задоволений своїм подарунком.

— Сину, твоя кімната готова, сподіваюся вам там буде зручно.

Ми піднялися на другий поверх й увійшли у велику, світлу кімнату. Все основне й чисто по-чоловічому. Широке ліжко й тумбочка біля нього, шафа, комод, крісло, в душовій теж все строго й лаконічно. Алан приніс сумки, ми прийняли душ й переодяглися, перш ніж нас покликали до столу.

Клара пурхала біля плити, наспівуючи собі під носа веселу мелодію. Вона навіть нагадала мені мою маму, за якою я страшенно скучила.

— Дуже смачні кекси, Кларо, просто тануть у роті.

— О, дякую, мила.

— Вона стільки всього пече цілими днями, що я не встигаю це з'їдати, доводиться пригощати всю вулицю, — пробурчав Гарольд.

— А в мене не вистачає часу готувати, — поскаржилася в свою чергу.

— А де ви працюєте? — запитав чоловік.

— В Алана у фірмі, керівником дизайнерського відділу.

— Як це мило! — вигукнула Клара.

За цей час, що я її знаю можу сказати точно — це мега позитивна жінка.

— Мені потрібно з'їздити в офіс, — сказав Алан й подивився на мене. – Ти зі мною?

— О, ні, навіть не думай позбавити мене можливості поспілкуватися з Алісою! — вигукнула Клара.

— Я залишуся, — посміхнулася Алану.

— Добре, тоді проведи мене, — він підвівся, відсуваючи мій стілець.

В коридорі притис мене до себе й вимогливо поцілував.

— Телефонуй, якщо виникнуть проблеми.

— Не лякай, у тебе чудові батьки.

— Якщо з'явиться Ітан не бий його сильно, — підморгнув й пішов.

Я повернулася на кухню, перервавши перешіптування батьків. Вони усміхнулися й заходилися прибирати зі столу. У вітальні задзвонив телефон й Гарольд поспішив відповісти.

— Давайте я вам допоможу.

— Не потрібно, мила, я майже все закінчила. Хочеш можемо піти на задній двір й посидіти в альтанці, я покажу тобі свої троянди.

— З задоволенням, обожнюю квіти.

Ось і загальна тема знайшлася, а я хвилювалася.

— Кларо, Річард до обіду привезе дітей, — почули ми крик Гарольда з вітальні.

— Чудово, вся сім'я збереться до свята.

— У вас якесь свято?

А все моя неуважність. Напевно, Алан щось про це говорив в авто, а я прослухала, поки тряслася від страху.

— Тільки не кажи, що він тобі не сказав! — вигукнула жінка.

— Про що?

— В Алана завтра День народження, — приголомшили мене.

— Як? — зойкнула я.

— Це в його дусі, не хвилюйся. Якби я не наполягла на його приїзді, він й не згадав би про своє свято.

Такого я б точно не пропустила. Ось як мені з ним не закипіти? Називає своєю дівчиною, а я навіть не в курсі такої події, поки що без подарунка і в сумці немає нічого відповідного до святкової вечері.