Розділ 39

— Привіт, — усміхнувся Алан, заглянувши на кухню. – Чим так смачно пахне?

— Вже все готово, мий руки, я накрию на стіл.

— Крихітко, просто божественний смак, — похвалив мене чоловік, уплітаючи м'ясо.

У мене не погано виходить готувати, але завжди не вистачає часу.

— Спасибі за квіти, — усміхнулася, — ти знаєш, чим мене спокусити.

— Це така дрібниця, але я радий, що вони тобі сподобалися.

— Я обожнюю квіти, особливо півонії, це моя слабкість.

— Я думав морозиво твоя слабкість, — усміхнувся, встав й дістав морозиво з холодильника.

— Це мій улюблений десерт, а моя найбільша слабкість — це ти, — бачу, як йому приємно чути такі слова. Тягну за краватку, нахиляючи до себе й цілую.

Через те, що часу зібрати сумку ввечері у мене не було, довелося вранці з шаленою швидкістю бігати по квартирі в пошуках потрібних речей.

— Це все? — спитав Алан, побачивши мою сумку.

— На три дні мені вистачить. Адже ми не будемо відвідувати заходи, що вимагають вечірнього вбрання?

— Якщо захочемо, можемо купити собі, що побажаємо, — незворушно відповів. – Пішли, водій вже приїхав.

— У тебе є водій?

— Є, що тебе дивує?

— Жодного разу не бачила його.

— Я люблю кермувати й відповідати за свою безпеку.

— Подарунки взяв? — запитала в авто?

— Угу, — кивнув Алан, переглядаючи новини в телефоні.

— А що ти купив батькам?

— Що? — він відірвався від свого заняття й подивився на мене.

— О ні, ми їдемо до батьків з порожніми руками. Це не правильно.

— У них є все, що потрібно. До Різдва ще далеко, щоб всім купувати подарунки.

— Але це ж увага, як ти не розумієш? — не відставала я. – Потрібно заїхати й вибрати що-небудь.

— Добре, — здався чоловік, — прилетимо і все купимо. Згодна? — Я задоволено кивнула.

Майже весь час польоту я проспала, Алан мене будив, коли приносили їжу, але мені не дуже хотілося. Бізнес-класом летіти набагато приємніше, ніж економом, яким я летіла з дому. Приземлилися ми рано вранці, перекусили в кафе аеропорту. На вулиці нас вже чекала автівка.

— У тебе все вже розплановано?

— Долорес про все подбала.

— Вона знає, що я полетіла з тобою?

— А хто, по-твоєму, замовляв квитки?

— Тебе не хвилює, що всі про нас дізнаються?

— Вірно. Все ще сподіваєшся втекти?

— Я не про те, — спохмурніла.

— А я знову попереджаю, щоб ти навіть не думала.

Що у людини в голові? Я йому про одне, а він знову за своє.

— Зупини, — попросив Алан водія. – Зайдемо? — повернувся до мене.

Автомобіль зупинився біля ювелірного магазину. Я здивовано втупилася на Алана.

— За подарунками, — пояснив чоловік, побачивши моє сум'яття.

— Звичайно.

У магазині з приємною посмішкою нас зустріла дівчина.

— Доброго ранку, чим можу допомогти?

— Я робив замовлення. Алан Девіс.

— Одну хвилину, — дівчина перевірила в комп'ютері.

— Будь ласка, — вона дістала футляр й вручила Алану. — Вже сплачено, — сказала дівчина, застерігаючи Алана, дістати картку.

— Містер Вільямс вчора побачив ваше замовлення, — додала вона.

— Тоді зрозуміло. Передайте містеру Вільямсу, щоб нічого не планував на вечір.

Взявши мене за руку, потягнув до виходу, але відчувши опір повернувся.

— Хочеш подивитися?

— Подарунки, — невпевнено нагадала йому.

— Я вже забрав, що хотів. Якщо ти щось хочеш, можемо подивитися.

— Ні, нічого не хочу.

— Тоді поїхали в торгівельний центр, виберемо для батьків що-небудь.

— Вільямс це той, про кого я думаю? — запитала в авто.

— Ітан, — кивнув чоловік.

Я голосно розсміялася. Напевно, навіть налякавши водія. Мені згадалася мрія Каті й те, як вона говорила мені про золото й нафту. І захотів би не придумав такого. Сльози виступили на очі, але я не могла зупинитися. Ось ти, Катрусю, і знайшла свого принца.

— Я звичайно люблю, коли ти смієшся, але зараз причина мені не зрозуміла і це трохи лякає, — озвучив чоловік, коли я зупинилася.

— Не звертай уваги, так, дещо згадала.

— Алісо, почав Алан, — давай без скандалів.

Я напружилася. Його серйозне обличчя мене насторожило. Він дістав футляр й простягнув мені.

— Це я замовив тобі, відкрий. — Я подивилася на нього й обережно відкрила, на оксамитовій тканині лежав ланцюжок з білого золота з підвіскою у вигляді крапельки. Ця пристойного розміру крапелька була з сапфіра блакитного кольору обплетена тоненькими стеблинками квітів й з такого ж кольору камінчиками посередині. Дуже красивий виріб і, мабуть, дуже дорогий.

— Алане, — почала я, але він миттєво мене обірвав.

— Я хочу, щоб ти його носила й не хочу сваритися. Зроби мені такий подарунок. — Він взяв ланцюжок і запропонував мені надіти.

— Дуже гарно, дякую, — я захоплено погладила підвіску.

Раніше я любила носити ланцюжки, чоловік дарував декілька разів на свята. Коли йшла всі його подарунки залишила в будинку. Купити що-небудь так і не знайшлося часу та бажання.

— Я радий, що догодив тобі.

— Що купимо батькам? — запитала, збентежена таким дорогим подарунком.

— Мама любить куховарити, а батько хороший алкоголь, від цього й будемо відштовхуватися.

У відділі для випічки ми застрягли надовго, я з захопленням розглядала різні пристосування для випічки й оформлення десертів. Коли Алан почав закипати, я вибрала набір для випікання кексів й красиву тацю.

В супермаркеті, Алан за дві секунди вибрав віскі батькові й потягнув мене в автомобіль поки, за його словами, я ще не вигадала подарунки для сусідів.