Розділ 38

Аліса

Після прогулянки в парку, відчула себе набагато краще. Перед тим, як заснути, довго лежимо й обговорюємо майбутню поїздку. Алан попросив номер Каті й зберіг у своєму телефоні.

— Адже ти для Ітана його береш? — підіймаю голову з плеча чоловіка.

— Ти така розумна в мене, — усміхається. – Вислухавши його, впевнився, що все не так, як ви гадали.

— Це добре, — зітхнула з полегшенням.

— Тільки домовмось, крихітко, нехай вони самі вирішують це питання.

— Домовилися, — хитро усміхаюся, — але нічого не обіцяю.

— Ось як? — Починає мене лоскотати, а я намагаюся ухилитися, задихаючись від сміху.

Сьогодні потрібно вирішити безліч питань перед поїздкою. Пів дня провела в будинку, перевіряючи як ідуть роботи, затрималася в саду, поправляючи свої ж креслення. Все йде чудово, швидко та якісно, я залишилася повністю задоволена.

По правді, все це дуже швидко й несподівано. Алан запропонував і згода зірвалася з губ, навіть не давши мені подумати, я зраділа, що він покликав мене з собою. Але зараз, усвідомлення того, що буде знайомство з батьками мене лякає до тремтіння в колінах.

З одного боку, мені шалено хочеться полетіти з ним, а з іншого, страх не дає розслабитися. Підкидає мені картинки одну страшніше за іншу. А якщо я не сподобаюся його батькам? Людям з таким статусом може не сподобатися вибір сина. Хоча який вибір? Наші відносини тільки зароджуються й невідомо, до чого приведуть.
Такі безрадісні думки атакували мене, поки я поверталася до офісу. З роздумів вивів дзвінок мобільного.

— Так.

— Ти де? — голос Алана розігнав похмурий настрій.

— Їду до офісу.

— Летимо завтра, плани змінилися, виникли справи у філії.

— Може мені не варто летіти з тобою? — обережно видавила з себе.

— В чому справа?

— У мене багато роботи, боюсь, не встигну все вирішити.

Знаю, що нерозумно прикриватися роботою, але, мабуть не така я відважна, щоб з'явитися так швидко перед його родиною.

— Ти летиш зі мною, — чітко промовив. — Нічого слухати не хочу, знайди того, хто тебе замінить.

— Алане... — Але він вже відключився. От деспот. І що мені з ним робити? Моя спроба протистояти знову виявилася невдалою.

Повернувшись до офісу відразу прямую в кабінет генерального директора. Долорес на робочому місці щось друкує.

— Привіт, Алісо, — привітно мені усміхається.

— Привіт, Алан у себе?

Тільки Долорес хотіла відповісти, як двері кабінету відчинилися й Алан здивовано втупився на мене.

— О, ти до мене? — Я кивнула. До тебе на розбирання прийшла, хотілося мені додати.

— Проходь, — пропустив мене вперед.

— І як це називається? — я зупинилася посередині кабінету втупившись, як мені здавалося, грізним поглядом на чоловіка.

— Крихітко, вибач, я вчуся бути м'якшим.

— Ти кинув слухавку, — обурилася.

— Повір, якби я не відключився, було б ще гірше.

— Ти розумієш, що такі питання вирішують разом?

— Вирішімо, — сів на диван й посадив поруч мене. – Думаєш я не знаю чому ти не хочеш летіти?

— Я хочу... — почала заперечувати, — але...

— Але це не через роботу, -— обірвав мене чоловік.

— Розумієш, все так швидко й ти не даєш навіть подумати, мене лякає твій напір, — чесно висловила своє хвилювання.

— Думаєш, нам варто декілька років почекати, а потім почати зустрічатися? — починав дратуватися мій бос.

— Ні, просто мене лякає такий швидкий розвиток відносин. Одного разу я вже обпеклася.

— Досить, — зіскочив Алан з місця. — Не порівнюй мене з тим виродком, який тобі зраджував, — прогарчав, втрачаючи самовладання.

— Я не порівнюю! — теж підвищила голос. – І не смій на мене кричати!

Він провів руками по обличчю й послабив краватку. Підійшов й взяв мене за плечі.

— Дитинко, — вже тихіше звернувся, — просто я дуже хочу полетіти разом з тобою і мене абсолютно не хвилює скільки ми зустрічаємося. Я хочу, щоб ти була поруч.

На таку заяву мені немає чого заперечити. Я уткнулась йому в груди й обійняла за талію.

— Ти кудись збирався?

— Так, в ресторан. Там якась перевірка, Карен в паніці.

— Щось серйозне?

— Не думаю. Тобі що небудь взяти?

— Ні, хочу приготувати вечерю на твоїй кухні. Хоча, від морозива не відмовлюся.

— Зрозумів, — усміхнувся чоловік.

— Пішли, а то Карен збожеволіє від очікування, а я тебе затримую.

Ми вийшли за руку, що не сховалося від Долорес. Вона усміхнулася нам й опустила погляд в папери.
У приймальні Елізабет говорила робочим телефоном на підвищених тонах. Побачивши мене, кинула слухавку й стомлено опустилася в крісло.

— У нас проблеми? — я присіла біля неї.

— У мене. Після того, як я заблокувала його номер, він дізнався робочий й тепер наярює на нього пів дня.

— Чому ти його просто не вислухаєш?

— Він мені дуже подобається, але я не хочу починати відносини з брехні, тим більше не можу бути впевнена, що він скаже правду, — зітхнула дівчина.

— Ліз, я розумію про що ти, але подумай гарненько. Якщо ти сумуєш за ним, може, варто дати шанс порозумітися? І ще, завтра я відлітаю на кілька днів. — Лізі зацікавлено подивилася на мене, чекаючи продовження.

—  Випиймо кави й обговорімо роботу за моєї відсутності.

Коли дівчина присіла навпроти я задала питання, що давно крутилося в голові:

— Я прочитала у твоїй справі, що ти вчилася в коледжі на дизайнера. Чому не працюєш за фахом?

— Я приходила на співбесіду, але Коул мене не прийняв на місце дизайнера, а запропонував посаду секретаря. Так я і залишилася тут.

— Чому не прийняв?

— Досвід роботи має велике значення, а я на той час щойно закінчила коледж.