Розділ 35

Після роботи поспішаю додому, забігла в супермаркет купити вино й сир, згадавши сумний голос подруги, купую дві пляшки. Вдома приймаю душ й перевдягаюся, готую легкий перекус й нарізаю сир з фруктами. Подруга подзвонила у двері, коли я виставляла тарілки на стіл.

— Привіт, — посміхаюся їй.

— Квіточко, ти аж світишся, — цілує мене Катя.

— Ви всі змовилися?

— Ти ніколи не вміла приховувати свої почуття. Нічого соромитися, тобі личить цей блиск.

Ми розташувалися на кухні, пили вино й просто балакали, не зачіпаючи болючу тему, але бачачи сум'яття Каті, не змогла стримати питання, що рвалося на свободу.

— Кать, довго ти будеш удавати, що тобі весело?

Подруга відставила келих і зітхнула.

— Погано мені, Аліско.

— Розповідай, — наполягала я.

— Мені особливо нічого розповісти. Ми провели два дні разом, а у мене таке відчуття, що я його знаю років двадцять. Навіть не знаю, як пояснити, просто з ним так легко й спокійно було.

— Коли ми з Аланом йшли з клубу ви сварилися, — нагадала їй.

— Ага, — посміхнулася Катюха. – З ним навіть сваритися в кайф.

Я не думала, що все так плачевно. Навіть не віриться, що моя подруга, яка тримала оборону стільки років, закохалася, та ще й так швидко.

— Ти закохалася.

— Не вигадуй, — спохмурніла подруга. – Просто він мені сподобався... дуже.

— І що думаєш робити? Подарунок хоч покажеш?

— Думаю повернути йому ці сережки й врізати гарненько.

Вона встала й потупцяла в передпокій, повернулася з коробочкою й поставила переді мною. Я обережно відкрила. На оксамитової тканині виблискували шикарні сережки.

— Може він не те мав на увазі, а просто зробив подарунок в надії продовжити стосунки?

— Ти сама в це віриш? — хмикнула Катя.

-— Ну всяке може бути, — я непевно знизала плечима.

— Аліс, ти так і залишилася наївною й довірливою. Такі подарунки просто так не роблять, якщо він звичайно не власник ювелірної фабрики, в чому я дуже сумніваюся.

— А як ти це повернеш?

— Дізнаюся у твого Алана адресу й відправлю з доставкою, навіть грошей не шкода. Мені огидно дивитися на них, закрий. Шкода, що кур'єр не зможе врізати йому за мене.

Я закрила коробочку й відставила вбік. У сумці розривався телефон. Поки дістала, мало не пропустила дзвінок.

— Лізі?

— Е, привіт, вибач що завадила.

— Що сталося? — схвильовано запитала.

— Мені нікуди піти, я посварилася з Максом, — схлипнула Елізабет.

— Я зараз скину тобі адресу, викликай таксі й приїжджай до мене.

— А я не заважатиму?

— Сьогодні у нас день відвертостей, ти саме вчасно.

Вона відключилася, а я повернулася на кухню. Подруга сумно дивилася у вікно.

— У Лізі проблеми, я запропонувала їй приїхати.

— Це твій секретар, вірно?

— Так, посварилася з хлопцем і з житлом проблеми. Гарна дівчина, зараз сама переконаєшся.

Через пів години Лізі з заплаканими очима стояла на порозі. Вона похнюплено пройшла на кухню й плюхнулася на стілець, приймаючи від Каті келих з вином.

— Приймаємо тебе в наш клуб, — сплеснула в долоні Катя.

— Клуб ошуканих жінок? — запитала Елізабет.

— О, назва в самий раз, — розсміялася подруга.

Лізі підняла на мене погляд, а мені так шкода її стало, що захотілося обійняти й втішити, як дитину.

— Розповідай, що трапилося, Лізко, — безцеремонно устряла подруга.

— Так до мене ще не зверталися, — посміхнулася дівчина. – Макс мені брехав, — подивилася мені в очі, шукаючи підтримки.

— Як? — продовжувала Катя.

— Казав, що він автомеханік, приїжджав за мною на дорогих авто, виправдовуючись, що це клієнтів. Мовляв, він після ремонту робить обкатку. А сьогодні запропонував переїхати до нього після двох тижнів знайомства, але я відмовилася. Батьки мене виховували в строгості, і я не хочу їх ганьбити, живучи з чоловіком, якого майже не знаю. Тоді Макс запропонував зайти в гості, та коли я побачила його палац відразу зрозуміла, що він ніякий не механік.

— І як він це пояснив? — встигла я вставити питання, випередивши Катю.

— Не знаю, я втекла. Не хочу нічого чути, терпіти не можу брехні. І взагалі, якщо він відразу не сказав, що багатий, значить займається чимось нелегальним.

— Оце так, — тільки й сказала Катя.

Вона встала й дістала ще пляшку вина, відчуваю, що й ця не остання.

— Катюш, мені трохи.

— Ти, Аліско, сьогодні повинна нас підтримувати, тому не вигадуй, — заткнули мене.

Коли Катя увімкнула на телефоні музику й заспівала, не потрапляючи ні в одну ноту, я зрозуміла, що пора ховати вино, яке вона притягла з собою. Двері грюкнули й в коридорі почувся шерех. Я знала хто зараз з'явиться перед нами. Дівчата, не помічали жодних сторонніх звуків, обговорювали фото Каті в телефоні.

— Добрий вечір, — пролунав голос Алана.

Лізі зіскочила з місця й злякано відсунула від себе келих.

— Містере Девіс, — нервово пригладила волосся, чим викликала загальний сміх.

— Елізабет, не чекав тебе тут побачити, але зараз не робочий час і я не монстр, щоб мене так боятися, — сказав Алан ховаючи посмішку.

— Ой, вибачте, я забула де перебуваю.

— Алане, приєднуйтесь до нас, — запропонувала подруга.

— О, ні, дякую. Я тільки вкраду у вас Алісу на хвилинку.

У передпокої він обійняв мене й притиснув до себе, до хрускоту.

— Ти довго? — запитав, уткнувшись в шию.

— Не знаю, дівчата залишаться у мене на ніч, не думаю, що буде зручно кинути їх.

— Що? Нехай хоч живуть тут, але спати ти будеш поруч зі мною, інакше я прийду й заберу до себе силою, — прогарчав мій деспот.

— Добре, я прийду, май терпіння.