Глава 34

— Привіт, — я потягнулася до його губ.

— Куди це ти, моя радість, так вбралася? — чмокнув мене в губи. Сів у крісло й посадив собі на коліна.

— На роботу, я ж керівник відділу й повинна відповідно виглядати.

— А мені здається, — нахилився й поцілував в шию, — ти так сексуально одяглася, щоб я весь день не знаходив собі місця, мріючи зняти цю сукню.

— Ти думаєш я така хитра? – обвила його шию руками й потягнулася за поцілунком.

Як там кажуть? Щасливі годин не спостерігають? Точно! Час обіду закінчився, всі співробітники повернулися на свої робочі місця і мій відповідальний секретар, в тому числі. Зі своєю незмінною тацею й чашкою чаю для мене, вона увійшла, як правило, без стуку.

Коли чашка розбилася ми здригнулися й втупилися на Лізі, що шоковано дивилася на нас. Я спробувала встати, але мені не дали. Конспіратори з нас ще ті.

— Ти поїла? — спитав Алан зніяковілу дівчину.

— Так, — кивнула Елізабет.

— Припиняй давитися бургерами, а то твій красень втече від тебе, коли не зможе підняти.

Я тицьнула його в бік. Навіть хвилюватися почала за її емоційний стан.

— Принеси нам каву, будь ласка, — виразно вказав на двері.

Лізі розвернулася і, як робот, потупцяла в приймальню, зачинивши двері.

— Все! Це кінець, — запанікувала я, схопившись за голову.

— Чого ти боїшся? — прибрав мої руки Алан.

— Не хочу, щоб ходили плітки про нас.

— Плітки будуть ходити завжди, людям потрібно чим-небудь займатися на дозвіллі. Це один з пунктів стосунків зі мною. Звикай, крихітко.

Я зітхнула й поклала голову йому на плече. Ось й розкрився наш роман, швидко й несподівано. Коли увійшла Лізі ми так і сиділи. Її щоки почервоніли, дівчина виглядала збентеженою. Поставила каву й швидко покинула кабінет. Алан взяв чашку, але зробивши ковток, скривився й поставив на місце.

— Може відпустити її додому, щоб прийшла в себе? — пробурчав чоловік. – Вона поклала сюди весь цукор, наявний в офісі.

Я розсміялася й теж зробила ковток, мій напій виявився зовсім без цукру.

— На мій не вистачило, — тепер уже розсміявся Алан.

— Мені треба з нею поговорити, — рішуче піднялася.

— Я заберу тебе після роботи, — Алан теж встав.

— До мене приїде Катя сьогодні. Я хочу поговорити з тобою про причини, але краще вдома.

— Добре, — кивнув чоловік, чмокнув мене в ніс покинув кабінет. Я почула, як в приймальні він подякував Лізі за смачну каву.

Зібравшись з думками теж вийшла. Лізі сиділа за столом й щось швидко друкувала.

— Елізабет, зайди.

Вона відразу ж увійшла в кабінет й мовчки сіла напроти. Тільки я збиралася заговорити, вона мене випередила:

— Я нічого не бачила, — з переляканими очима видала дівчина. – Тільки не звільняйте, — склала руки в благаючому жесті.

— Що? Як ти могла таке подумати?

Дівчина винувато опустила очі.

— Я хотіла тебе попросити не розповідати про побачене. Розумієш, для мене це дуже несподівано й не відомо до чого призведуть ці стосунки. Мені б не хотілося чути за спиною нашіптування. Я можу на тебе розраховувати?

— Звичайно! — голосно вигукнула дівчина й помітно розслабилася. – Я так перелякалася, що залишуся без роботи.

— Як справи з Максом? — перевела я тему.

— З Максом все відмінно. Театр теж нічого, я навіть не заснула.

— Тоді в чому проблема?

Не може їй зіпсувати чудовий ранковий настрій наш поцілунок з Аланом.

— З квартирою, — посмутніла Лізі. — Власниця вирішила її продати, а нас зобов'язала з'їхати протягом двох тижнів. Тепер шукаю житло.

— Я можу чимось допомогти?

— Ні, я впораюся.

— Добре, якщо буде потрібна допомога, звертайся не замислюючись.

— Спасибі, — посміхнулася дівчина й підвелася. — До речі, обернулася на виході, — я мала рацію.

— В чому?

— Ти світишся, а те що це містер Девіс запалив твої очі, радує подвійно, — посміхнулася й покинула мій кабінет.

Невже я, як відкрита книга, й в очах можна побачити все, про що думаю? Хоча з іншого боку, якщо людина щаслива, навіщо це приховувати? Мені подобається його увага й те, що він думає про мене. Поводиться як великий бос, але вже не такий грізний. Я відкинулася на спинку крісла й прикрила очі, робота ніяк не хоче виконуватися, всі думки про Алана.

Мій спокій порушили гучні крики, цей голос вже можна впізнати крізь зачинені двері. Я пішла на звуки й виявила Емму, що сварить дівчину зі свого відділу. Лізі вже була тут, хто б сумнівався. І як в її голові поміщається стільки інформації? Емма кричала, як божевільна, і в мене закралася думка запропонувати її секретареві підсипати їй в чай заспокійливе. Дівчина,яку сварила Емма, ледве стримувала себе, щоб не накинутися на неї з кулаками.

— Еммо, — спробувала я відвернути її увагу, але це виявилося не так просто.

— Еммо! — вже голосніше крикнула я.

Цього разу мене почули й злісні очі вороже подивились на мене. Із заспокійливим я погарячкувала, потрібно щось сильніше простої валер'янки.

— Може ви вже розійдетеся всі по місцях, — я обвела поглядом присутніх співробітників.

— А може ти займаєшся своєю роботою й не будеш пхати носа в мою? — пропихтіла ця фурія.

— Якщо ти не будеш кричати на весь поверх, то може й займуся і всі решта теж, — я зробила акцент на останніх словах.

Ця скажена рвонула у свій кабінет і голосно грюкнула дверима. Всі втупилися на мене, мені так здавалося. Коли я зрозуміла, що вони дивилися на того, хто позаду мене, теж обернулася.

— Тут якісь проблеми? — строго запитав бос.

— Робочий процес, не звертайте уваги, містере Девіс.

Він кивнув і попрямував до ліфта.

— Розходимося, робочий день ще не закінчився.

Коли я увійшла до кабінету, за мною влетіла Елізабет.

-— Оце так, — сіла на стілець.

— Емма дивує все більше.

— Я не про те, ти така неуважна, — дорікнула мені. — Ти б бачила, як він на тебе дивився, аж мені жарко стало.

— Алан  з самого початку там був?

Дивно, що я його не помітила.

— Він увійшов відразу за тобою й чув, як ти поставила її на місце.

— Не вигадуй, я лише намагалася її заспокоїти.

— Вона мало не задимілася, коли кричала на Мері, а все через містера Девіса.

— В сенсі? — не зрозуміла я.

— Точніше через замовлення. Містер Девіс обіцяв їй замовлення на шикарний будинок, а сьогодні з'ясувалося, що він віддав його тобі.

Я здогадалася про який будинок йдеться, але я ж не винна в цьому.

— Зрозуміло, я справді займаюся цим будинком. Алан віддав мені це замовлення, ще до ... ну ти розумієш. До початку наших відносин. Я навіть замовника не бачила жодного разу.

— Замовника? — здивувалася дівчина.

— Ну так, власника будинку.

— Ти пів години тому з ним цілувалася, — розсміялася дівчина.

— А? - я не дуже зрозуміла, що мені сказали.

— Містер Девіс власник цього будинку. Ти що не знала? Про це знають майже всі, Емма рознесла новини на радощах, — дивились на мене карі очі.

— Ні, — чесно зізналася. — Мене тоді ще не було тут.

— Я нічого не говорила, — занервувала дівчина. — Точно звільнять за довгий язик, — бубоніла вона собі під ніс, виходячи з кабінету.

Ох, і містер Девіс, чому ж ти приховав від мене це? Мабуть, доведеться вивести брехуна на чисту воду.