Розділ 28

Катя відкрила одразу після першого дзвінка.

— Нарешті, — пробурчала, впускаючи мене.

— Батьки вдома? – запитала я, цілуючи її в щічку.

— Ні, знову поїхали. Хіба я тобі не казала? — здивувалася вона.

-— Мабуть, ти була занадто зайнята, — зробила я висновок з цікавістю роздивляючись подругу.

Вона опустила погляд і, здається, навіть зніяковіла, чого раніше з нею не відбувалося.

— Катю! — вигукнула я. — Це те, про що я думаю?

— Пішли в кімнату, я все приготувала, мені треба випити, — уникла відповіді подруга.

Ми розсілися на нашому улюбленому килимі біля кавового столика і випили вина. Катя притягла різноманітні закуски, але їсти зовсім не хотілося.

— Як Алан? — згодом запитала Катя.

- Ні, так не піде, подруго. — Ти розповідаєш мені все, а потім я тобі. Чи ти мене покликала, щоб просто випити вина? — я підняла брову в очікуванні відповіді.

— Він поїхав, — опустила голову подруга. Пів години тому надіслав повідомлення.

— Ітан? — Вона кивнула.

— І ти засмутилася? Але він казав, що поїде.

— Так, але довелося раніше, якісь справи.

Не пам'ятаю, коли бачила свою подругу такою сумною і пригніченою.

— Чого я не знаю, Катю?

— Я влипла, Аліско, — вона поставила келих і провела долонями по обличчю.

— Ого, — тільки й змогла сказати у відповідь.

— Ніколи не думала, що можна так швидко запасти на чоловіка, — поскаржилася подруга.

Мені не хотілося її перебивати, краще нехай викладе все що її так турбує.

— Він з самого спочатку був чесним зі мною. Ще в клубі сказав, що тільки розійшовся з дівчиною, яка досі хоче повернути їхні відносини. Сказав, що зі мною йому легко й цікаво і що додому повернеться через два тижні, а полетів сьогодні. А я в повній розгубленості, — видала подруга на одному диханні.

— Ти не відповідала на дзвінки... — почала я.

— Я була з ним. Після клубу і весь цей час ми були разом. Я не знаю, що мені робити, — Катя не витримала й розплакалася.

— Катюшко, хороша моя, — я підсіла ближче й обійняла її за плечі. — Як же так?

— Не знаю, Аліс, — схлипнула подруга. — Ніколи не вірила в цю фігню, а тепер сама потрапила в пастку. У мене навіть номеру його немає, і я абсолютно нічого про нього не знаю. Ще й ця дівчина, — поскаржилася подруга.

— Кать, після тривалих відносин дуже важко приходити в себе. Він чесно зізнався, а це гідне поваги. Не поспішай робити висновки, якщо він поїхав. Це нічого не значить. Може, справді справи? Я бачила, як він захоплено дивився на тебе. Дай йому час, і можливо він знову з'явиться у твоєму житті.

Подруга кивнула й осушила келих.

— А в тебе що?

Я набрала побільше повітря і видала своє визнання. З ким, як не з Катею можна поділитися про наболіле.

— Він мені подобається.

— Це мені давно зрозуміло, — хмикнула подруга.

— І я йому, здається, теж.

— Але? – підганяла мене Катя.

— Але з нашими характерами важко домогтися чогось позитивного. Сьогодні він накинувся на мене з допитом. Ти ж знаєш, за вісім років шлюбу я сита контролем по горло.

— Він просто ревнує, — знизала плечима подруга.

— Приводу ніхто не давав, — пробурчала. – Та й не впевнена я, що у нього це серйозно.

— Так, ми потрапили, подруго, — зітхнула Катя й підлила нам ще вина. – А давай нап'ємося і будемо співати пісні, сусідам на радість.

— Давай, — погодилася я. – Влаштуємо вечірку й не будемо думати про чоловіків.

Ми приємно проводили час, і я намагалася не думати про Алана й майбутню розмову. Катя мене смішила, згадуючи шкільні роки й безглузді історії, в які ми постійно потрапляли.

— А ти пам'ятаєш, як ми тікали від мого кавалера, приставучого Петьки і я загубила черевик? — розсміялася Катя. Ти мене вела додому, як пораненого бійця.

Від сміху у мене виступили сльози. Був же час, що навіть зараз смішно згадувати.

— Цей Петька, між іншим, став юристом. Я бачила його, коли розлучалася.

— О, я упустила своє щастя, — удавано засмутилася подруга і ми знову розсміялися. — Тихіше, чуєш? — Катя піднялася і відчинила двері кімнати, — твій телефон.

Я навіть знаю, хто це може бути. Поки дійшла, дзвінок припинився. П'ять пропущених, і всі від Алана. Нічого собі! Слідом прийшло повідомлення:

Алан: Де ти? Візьми слухавку.

І відразу дзвінок. Впертості цьому чоловікові не займати.

— Так.

— Де ти? — без передмов накинувся бос.

— Не вдома, — відповіла йому, намагаючись зберігати спокій.

— Я бачу, що не вдома, — прогарчав Алан. — Де тебе носить? Ти бачила котра година?

— Ти можеш не кричати на мене? — не витримала я його напору.

— Добре, — я почула, як він зітхнув. – Скажи де, я приїду й заберу тебе.

— Не треба, я переночую у Каті.

— Тоді, може, завтра? — вже спокійніше запитав чоловік.

— Я зателефоную, — відповіла й відключилася.

-— Ну що? — запитала Катя, коли я увійшла до кімнати.

— Алан, хотів забрати мене.

— Я ж кажу, він ревнує, — констатувала подруга.

— Тільки от я не знаю, що мені робити з його ревнощами, — сіла я на диван й потягнулася. — Якщо щось відбувається не за його сценарієм, гарчить на мене, як звір.

— Ці чоловіки такі непостійні, — зітхнула подруга і ми розсміялися.

– Хочу у відпустці злітати до мами. Вона хвилюється, та і я скучила, — озвучила свої думки.

— Я б із задоволенням полетіла з тобою, але з такою роботою моя відпустка під великим знаком запитання.