Розділ 27

Коли я увійшла всі вже сиділи на місцях, в тому числі й генеральний, вірніше злий генеральний директор.

— Вибачте, — я сіла на своє місце.

— Не турбуйтесь, — відповіли мені крижаним тоном, — ми можемо ще почекати, поки у вас з'явиться бажання працювати.

Емма хихикнула, решта не виявляли жодних емоцій.

— Не варто, містере Девіс, — відповіла я, починаючи сердитись. — Ваша персона ощасливила нас своєю присутністю, а це така честь для всіх.

Ці всі втупилися на мене. Емма смішно витріщила очі, а Долорес уткнулася в блокнот, але я встигла помітити її посмішку. Хоч комусь весело. На подив бос промовчав, тільки стиснув губи.

У цього чоловіка є унікальна здатність, він може вивести мене одним лише словом. А що він думав? Я не буду слухати образи й покірно кивати, боячись підняти на нього погляд.

Під час рішення «важливого» питання Емми, власне вона не змогла вирішити питання з замовником про терміни, у мене пілікнув телефон.

Катя: Вибач мене, подруго, я поганка. Готова спокутувати свою провину смачною вечерею)

Я посміхнулася. Нарешті з'явилася, бо я хотіла вже їхати до неї після роботи.

Я: Після наради наберу. Відповіла їй і прибрала телефон від гріха подалі.

Моє листування помітили. Коли я подивилася на боса, його погляд обдав арктичним холодом, і я зрозуміла що потрібно швидко тікати. Як тільки Ділан побажав всім гарних вихідних я схопила теку й вихором попрямувала до дверей.

— Алісо, — почула рик, — затримаєтеся.

Так що ж таке. А все починалося з прекрасного і чудового ранку. Він був ніжним й веселим, а зараз дивиться на мене злісно, як на ворога.

Тільки зачинилися двері, він підвівся й підійшов до мене.

— Що смішного тобі прислали? — запитав тихо.

— Катя з'явилася, — спокійно відповіла я.

— А з ким же ти тоді говорила в парку?

— Це допит? — я вперто підняла підборіддя.

— Ні, проста цікавість.

— Мені не дозволено спілкуватися телефоном в обідній час?

— А тоді в ресторані ти теж просто спілкувалася?

Цього мені тільки не вистачало. Контролю мені вистачило в минулих відносинах, більше я на таке добровільно не погоджуся.

— Це тут ні до чого.

— Не бреши мені, — прогарчав Алан.

— А ти не поводься, як мій господар, — я встала й попрямувала до дверей.

— Розмову не закінчено, — він стукнув по столу.

Я вийшла й грюкнула дверима, роздратована спустилася на свій поверх. З такими перепадами настрою керівництва, скоро доведеться пити заспокійливе.

Лізі навіть не збиралася додому, сиділа й захоплено читала щось на екрані монітора.

— Ти чому додому не йдеш?

— Ого! — відірвалася від свого заняття дівчина. — Чому ти така зла?

— Дуже помітно? — я присіла на стілець.

— В очах полум'я, хоч вогнище підпалюй, — прокоментувала мій внутрішній стан Лізі.

— У містера Девіса поганий настрій, — буркнула я.

— А, тоді зрозуміло, — заспокоїлася Елізабет й втупилася у свою статтю.

— Що читаєш? — поцікавилася.

— Макс запросив в театр, а я його терпіти не можу. Останній раз була на виставі ще в школі, і непогано так виспалась. Ось знайомлюся з репертуаром.

— А чому просто не скажеш?

— Боюся зганьбитися перед ним, — зітхнула Лізі. — Він мені подобається.

— Лізі, не починай відносини з брехні, навіть якщо це дрібниці. Будь чесною з тим, хто тобі подобається й тоді він відповість взаємністю. Будь собою, й він не зможе встояти.

— Не хочу його засмучувати, він так хвалив цей спектакль, може поруч з ним й мені сподобаються ці кривляння, — задумливо протягнула дівчина.

— Дивись сама, хороших вихідних, — я зайшла в кабінет й втомлено опустилася в крісло.

Емоційно важкий тиждень видався, перепади настрою Алана вибивають з колії. Щоб якось себе заспокоїти набрала Катю.

— Я слухаю тебе, мія квіточко, — відповів голос подруги.

— Катя? — я перевірила номер.

— Та я це, — розсміялася подруга. – У мене гарний настрій, попереду вихідні, погодка чудова.

— Рада за тебе, у мене ніяких сил, — поскаржилася подрузі.

— Приїжджай до мене, — запропонувала Катя. — Посидимо, як в старі добрі часи.

— Катюш, ти знаєш мене краще, ніж я сама. Скоро буду.

Тільки зібралася йти, задзвонив робочий телефон.

— Так?

— Алісо, містер Девіс просив вас зайти, — сказала Долорес.

Я подивилася на годинник, робочий час давно закінчився, а вислуховувати його необґрунтовані претензії я не збираюся. Якщо зараз ми поговоримо, то посваримося остаточно.

— Долорес, передавайте містеру Девісу, що мій робочий день закінчився і я пішла на вихідні. В понеділок ми обов'язково поговоримо.

— Е, — забарилася Долорес, — я передам, але...

— От і добре, — перебила я її. – До побачення Долорес.

Я поклала слухавку й, швидко зібравшись, пішла з офісу. Не хочу зараз розмовляти з ним, знаючи його характер, він ще не охолов.