Розділ 26

Розбудили мене поцілунком в шию і дослідженням тіла під футболкою.

— Доброго ранку, — промуркотіла я й солодко потягнулася.

— Ти довго спиш, — обурився Алан й перевернув мене на спину. Навис наді мною й накинувся на губи з довгим поцілунком.

— Тепер доброго, — посміхнувся він й почав стягувати з мене футболку.

— Ей, — я спробувала вирватися з його обіймів, — ви тиран містере Девіс!

— Ще й який! — задоволено видав чоловік, коли мої речі полетіли на підлогу. – Мені потрібна ранкова доза ласки, інакше я буду злим й всіх покусаю. Адже ти не хочеш підставляти колег? — укусив мене за мочку вуха.

Я розсміялася.

— Ну якщо твій настрій залежить від мене, доведеться рятувати народ, — відповіла, цілуючи його у відповідь.

Запізнитися на роботу, зовсім не страшно, коли разом з тобою запізнюється власник компанії. Страшно інше. Мене турбує, як поставляться колеги, якщо хтось дізнається про наш роман. Дуже не хочеться, щоб за спиною поширювалися плітки, хоча я розумію, що цього не уникнути. Ми не обіймалися при всіх, але мені здавалося досить того, що разом приїхали на авто й нас бачили люди, що заходили в офіс.

Біля ліфта Алан доторкнувся до моєї руки, але я висмикнула свою. Він несхвально глянув на мене, але змовчав. Голос Емми пролунав несподівано, і я здригнулася.

— Доброго ранку, містере Девіс, — проспівала ця противна особа. Вона починає мене дратувати з кожним днем все більше. Особливо коли так посміхається моєму босові. Мені лише кивнула.

— Доброго Еммо, — ввічливо відповів Алан.

— Я хотіла обговорити з вами одне важливе питання, — почала вона.

— Еммо, — обірвав її Алан, — сьогодні Ділан на місці, а якщо він не може допомогти, я буду на нараді, там і вирішимо, — відповів строго чим викликав мою посмішку.

У ліфт зайшли втрьох, а коли виходили на своєму поверсі я отримала ляпаса по м'якому місцю. Але не встигла обуритися, як двері зачинилися, і ліфт поїхав вище.

У приймальню я увійшла з загадковою усмішкою, чим викликала у Лізі напад цікавості.

— Алісо, ти сьогодні така таємнича, — почала ця хитрюга.

— Просто гарний настрій, — посміхнулася я.

Весна – казкова пора, час натхнення та творчих злетів, гарного настрою та нових відносин. Вона крутить голову й штовхає на романтичні вчинки. Час перших зізнать у коханні – найчарівнішого в світі почуття, від якого за спиною виростають крила. Хочеться літати й наповнювати світлом все навколо, творити й ставати щасливим.

— Лізі, а що ти знаєш про Емму? — запитала, коли ми обідали в парку.

— Вона давно працює в компанії, — відповіла Елізабет, жуючи бургер.

Я кивнула, це мені відомо. Скоро на такій їжі ми станемо товстими тітками, час припиняти цей безлад.

— Раніше у неї було багато замовлень, її команда вважалася кращою, Коул й поруч не стояв. Але все пізнається в порівнянні, тому зараз вона гнівається на тебе.

— Чому? — здивувалася я.

— У тебе повно замовлень й відмінна команда. Ти ж не знаєш, як вони відгукуються про тебе?

Я похитала головою.

— А я знаю, вони тебе поважають, прислухаються.

— Вона через це гнівається?

— У неї все менше замовлень, а її характер не так легко витримати. В основному через її поведінку ніхто не хоче з нею зв'язуватися, навіть командаі її цурається.

Мені навіть стало шкода приставучу Емму. Може бути, що у неї в житті склалася важка ситуація, і вона не може емоційно з нею впоратися. Мені захотілося підтримати її й допомогти прийти в себе, якщо це необхідно.

— Одного разу містер Девіс мало не звільнив її, через що не знаю, але він так кричав, що навіть нам було чутно. Врятувало те, що вони знайомі ще з університету і їй дали шанс виправитися. А ще, —зашепотіла Лізі й посунулася ближче, — вона вже давно проявляє увагу до містера Девіса, — й подивилася на мене так, немов видала найжахливішу таємницю в світі.

— А він? — запитала, затамувавши подих.

-— Він не заводить відносин на роботі, — поважно відповіла дівчина. – Це знають всі й мовчки пускають слину, знаючи, що нічого не світить. Подивися в інтернеті з якими дівчатами він з'являвся на заходах і все зрозумієш.

Авжеж. Цього я точно робити не буду. Я вже пошкодувала, що запитала про Емму.

— Звідки ти стільки знаєш? Ти всього рік працюєш у компанії.

— У мене свої канали, — розсміялася Лізі з мого шокованого виразу обличчя.

У неї задзвонив телефон, і вона підскочила, як вжалена.

— Макс?

— Так, — розпливлася в посмішці, — я піду?

Я кивнула головою. Пора зателефонувати мамі, ніяк не можу налаштуватися на розмову. На третьому гудку мама відповіла.

— Алісо, доню, яка я рада тебе чути, — вигукнула мама.

— Привіт, мамуль. Як ти?

— Все добре, від Міші тобі привіт. Як у тебе справи?

— Мамо, мені телефонував Денис, — почала тему, що хвилює.

— Вибач, це я дала йому номер, — посмутніла мама. – Він сказав, що хоче попросити вибачення. Міша мене так лаяв, коли я йому зізналася.

Я знаю, яка моя мама чутлива і довірлива особа, тому зовсім не гніваюся на неї. Цей дзвінок ніяк на мене не подіяв, тільки розлютив й вивів з себе своїм ниттям Денис.

— Мамуль, такі люди не міняються. Я не ображаюся, — заспокоїла маму. – Просто не попадайся на його солодкі промови, не хочу, щоб ти переживала.

— Як тобі живеться там? Як Катя?

А як власне Катя? Вона так і не зателефонувала мені.

— Все добре. Мамусю, я побіжу, у нас зараз нарада.

— Ой, я весь час плутаюся в часі. Дзвони, коли зможеш.

— Бувай. Я подивилася на час, телефон блимав новим повідомленням.

Алан: Нараду ніхто не відміняв, чи може нам зібратися біля лавки?

Я подивилася в сторону будівлі й посміхнулася. Тиран повернувся.