Розділ 25

Вдома я встигла прийняти душ і випити каву. Алан пропонував мені залишитися й виспатися. Як це не смішно, але директор запропонував прогуляти роботу. Він підвіз мене до офісу, а сам поїхав до партнерів. Про те, що сталося ми не говорили й ніяк не визначали наші теперішні відносини. Мені не хотілося порушувати цю тему. З одного боку, було ніяково про це говорити, а з іншого, я все-таки боялася почути його думку. Сама з собою навіть не могла домовитися, що я відчуваю і як мені поводитися поруч з ним.

Лізі була на робочому місці. Захоплено розмовляючи з кимось телефоном не почула, як я увійшла.

— Доброго ранку, — підійшла до її столу.

— Ой, — схопилася мій секретар. —  Доброго ранку, Алісо! — вигукнула голосно, покосившись на телефон.

Я посміхнулася і зайшла в кабінет. День буде важким, після безсонної ночі в голові туман, а очі раз у раз хочуть заплющитися. Лізі заглянула через кілька хвилин.

— Кави? Вона увійшла з тацею й запаморочливим кавовим шлейфом.

— І якмога більше, — посміхнулася.

— Містера Девіса сьогодні не буде, він поїхав у справах, — повідомила мені останні новини Елізабет.

Це я прекрасно знаю, моя дорога всезнайко. Вона поставила каву і розвернулася йти, але від мене так просто не позбудешся.

— Лізі, сідай і все розповідай, — суворо сказала їй.

Здавалося вона тільки цього й чекала. З розгону сівши навпроти почала тріщати без угаву. Захоплювалася своїм новим знайомим з таким іскристим поглядом, ніби вона в нього закохалася по вуха.

— Він старший за тебе? — встигла вставити питання.

— На чотири роки, — гордо відповіла.

— Чим займається?

— Автомеханік, працює з батьком.

— А як звати твого автомеханіка?

— Макс, — вона розпливлася в мрійливій посмішці.

— Гей, Елізабет, адже я не втратила свого секретаря? — суворо запитала її.

— Ні, звичайно, — розсміялася дівчина. Просто він мені дуже сподобався, але після відносин з Кліфом я не буду поспішати й вестися на красиві слова.

— От і розумниця, — я заспокоїлася.

Весь день, як в дурдомі, позначалася ніч без сну й думки, що не дають спокою. Хотілося побачити Алана, хоч на хвилинку, подивитися в його очі й знайти відповіді на свої питання. Голова розболілася, я сіла біля вікна і тупо дивилася на співробітників офісу, що поспішають по домівках.

Лізі пішла п'ять хвилин тому, знову побігла на побачення з цим Максом. Якби не мій млявий стан, я б спустилася на нього подивитися хоч одним оком, але не сьогодні. Мені б змусити себе встати та піти додому.

— Про що мрієш? — пролунав за моєю спиною знайомий голос.

Серце радісно підскочило і весело забилося об грудну клітку.

— Намагаюся змусити себе піти додому, — посміхнулася я чоловікові.

Він виглядав втомленим.

— Важкий день? — присів на краєчок столу.

— Мені здається, я на ходу зможу заснути.

— Поїхали додому, вистачить на сьогодні подвигів, — він подав мені руку й змусив встати. Міцно обійняв й зарився рукою у волосся, цілуючи за вушком.

—Ти бачив Ітана сьогодні? — запитала в авто.

— Вранці його не було, на дзвінок не відповів. А що?

— Я намагалася зв'язатися з Катею, але вона скинула виклик.

Два рази я набирала її сьогодні, але подруга не відповіла, а потім прислала скупе смс «Зайнята». Дивно це, зазвичай вона передзвонює.

— Самі розберуться, — кинув Алан.

Хоч надворі було ще світло, я завалилася спати, як тільки зайшла у квартиру.

Мені снився океан з прозорою водою бірюзового кольору. Я йшла по білому піску босоніж милуючись строкатими маленькими рибками, які не боялися мене ій плавали біля берега. Сонце пестило своїми променями, а теплий вітер грав з розпатланим волоссям. Я була щасливою, відчувала в грудях тепло від передчуття чогось хорошого.

Прокинулася від шарудіння й різко сіла.

— Це я, — прошепотів Алан лягаючи поруч. – Не хотів налякати, вибач.

Він ліг й притягнув мене до себе.

— Спи, — міцніше притиснув й поцілував у скроню.

Я обійняла його й вирішила не псувати словами цю солодку мить. Передчуття доброго зі сну сталося. Я заснула на грудях чоловіка від якого сходжу з розуму  — це краща подія за сьогоднішній важкий день.

Як швидко може змінитися життя. Вчора ти думав, що не зможеш піднятися на ноги після розчарування, почував себе зламаним і втраченим, а сьогодні життя посилає тобі другий шанс, дає руку й допомагає встати.

Людина все життя біжить по колу, намагаючись домогтися більшого. У всіх є свої бажання, заповітні мрії, цілі, які вони прагнуть досягти, долаючи безліч перешкод. А в кінцевому підсумку, домігшись бажаного, не отримують задоволення і знову женуться за чимось плинним.

А може все набагато простіше, ніж нам здається? Достатньо мати міцну сім'ю й бути щасливим, здорових батьків, справжніх, відданих друзів, щиру любов і довіру. Любити й дарувати ніжність, отримуючи її натомість. Радіти новому дню і дякувати Богові, що послав випробування, яке тебе загартувало. Не можна опускати руки після невдачі, адже тоді ти не зможеш дізнатися, що тебе чекає попереду.

Зараз я розумію, що моє випробування пройдено. Я залишила його в минулому, сміливо дивлюся вперед й хочу бачити цього чоловіка поруч із собою. Поруч з ним мені снилася квіткова галявина й яскрава весняна зелень навколо, мене обіймали теплі руки, а хмари посилали теплий весняний дощ. І ніяких  кошмарів.