Розділ 21

Тільки-но я зайшла в приймальню, Лізі накинулася на мене з обіймами.

— Алісо, яка я рада тебе бачити!

— Задушиш, — розсміялася я. – Мене не було всього лише два дні.

— Я нудьгувала. Каву будеш?

— Давай. Що у нас новенького?

— Алісо, привіт. Подивишся мою роботу? — з кабінету вийшла Моніка.

— Звичайно, пішли.

Як приємно, коли тебе чекають й раді бачити. Робота накрила мене з головою, навіть обідала на робочому місці. О  пів на шосту зателефонувала Катя.

— Алісо, ти як?

— Вже у строю, працюю.

— Голос бадьорий. Пішли повечеряємо разом, — запропонувала подруга.

— Давай, я не проти.

— Тоді я виходжу, поки доберуся, твій робочий день закінчиться.

Алана я не бачила цілий день. Лізі новин не повідомляла, через зайнятість на розвідку не виходила. Я зібрала свої речі й вийшла в приймальню.

— Лізі, куди це ти така красива?

Елізабет переодяглася в красиву сливову сукню з глибоким вирізом. У такому вбранні й туфлях на підборах виглядала шикарно і таємниче.

— На побачення, — розтягла мрійливу посмішку дівчина.

— Тебе хлопець запросив у ресторан?

— Ой, від нього не дочекаєшся. Я йду з іншим хлопцем.

— І де ти з ним познайомилася?

— У супермаркеті тиждень тому, а вчора він зателефонував й запросив у ресторан.

— Ти впевнена, що він хороша людина? — занепокоїлася я.

— Не будь матусею. Я буду поводитися добре, — підморгнула мені.

— Якщо раптом... — двері в приймальню відчинилися і перервали мою промову.

— Добрий вечір, — Алан оглянув нас. — Куди зібралася? — звернувся до Лізі.

Та смішно витріщила очі й втупилася на мене, закликаючи допомогти.

— Ліззі йде на побачення, — пояснила замість неї.

Алан хмикнув.

— Не смію затримувати, — він вказав їй на двері.

От грубіян. Елізабет швидко схопила свою сумку й на радощах побігла на побачення. Я напружено дивилася на зачинені двері.

— В чому справа? — підійшов ближче до мене.

— Йде з якимось хлопцем із супермаркету в ресторан.

— Вона доросла, сама розбереться.

— Я знаю, але все одно хвилююся, вона одна в цьому великому місті.

— Я хотів запропонувати повечеряти. Ітан наполягає на повторному знайомстві.

— Я з подругою домовлялася зустрітися.

— От і чудово, пішли.

— Мене вже Катя чекає, — запротестувала я.

— Повечеряємо вчотирьох. І якщо швидко спустимося, побачиш з ким поїхала твоя Лізі.

Довго вмовляти мене не довелося.

— Як самопочуття? — спитав Алан, коли заходили в ліфт.

— Нормально. А ваша голова?

— Скажи мені, Алісо, — він сперся лівою рукою об стінку кабінки й нахилився ближче. — Ти спеціально не переходиш на "ти", щоб дражнити мене? Тобі подобається мене сердити?

Вільною рукою він підняв моє підборіддя, змусивши, подивитися в очі.

— Це не зручно, — промимрила я.

— Кому? – починав дратуватися бос.

— Мені, — твердо відповіла йому.

— Ти нестерпна, — похитав головою чоловік.

Я посміхнулася, схоже ця кличка стала моїм другим ім'ям. На вулиці чекала жахливо розгнівана Катя.

— Катюш, що трапилося? — я поспішила до неї.

Подруга ледь не гарчала від злості. На її бежевих штанах красувалися брудні бризки.

— Алісо, одна єдина калюжа біля тротуару і цей хам влетів в неї та забризкав мій костюм, — Катя вказала на припаркований поруч автомобіль.

З нього вийшов чоловік і попрямував до нас. Я впізнала його. Переговоривши з Аланом чоловіки попрямували до нас.

— Здрастуйте Алісо, — звернувся Ітан, дивлячись з побоюванням на Катю. — Наше знайомство і з другого разу не склалося. Я мав необережність зіпсувати настрій вашій подрузі, — приречено зітхнув чоловік. — Дозвольте виправити свою помилку? — звернувся він до Каті.

Катька набрала побільше повітря для гнівної промови, але я схопила її за руку.

— Давайте не будемо псувати одне одному вечір, — спробувала зменшити напруження. — Ми поїдемо додому, повечеряємо в наступний раз.

— У мене інша пропозиція, — встряв у розмову Алан. — Мій друг виправить свою помилку, а ми почекаємо їх в ресторані, — на цих словах він схопив мене за руку й потягнув до автівки.

— Зачекайте, — я спробувала гальмувати, але марно. — Алане, їх не можна залишати вдвох, я знаю свою подругу й цей її нищівний погляд, — намагалася достукатися до чоловіка.

— Ітан розбереться, — кинув мені. Дістав ключі й поклав на мою долоню.

— Ти за кермом.