Розділ 19

Алан

У мене було багато жінок, я завжди привертав увагу протилежної статі, навіть не бувши ще тим, ким є зараз. Мене важко назвати шляхетним джентльменом, але рамки наших відносин я визначав завжди. Ніколи не давав помилкових надій і не будував ілюзій спільного майбутнього. Всі супутниці знали, що ці зустрічі лише для приємного проведення часу і ніхто від цього не страждав.

Після Дженніфер ніхто не зачіпав моє серце. З тих самих пір, як на п'ятому курсі університету вона кинула мене, я витравив з себе бажання мати сім'ю. Вона вирвала з мене здатність кохати, коли пішла до мого друга. Тоді я був лише студентом архітектурного факультету, з незрозумілим майбутнім. Кожен вибирає для себе найкраще. І Джен вибрала. Заможного, що подавав великі надії, майбутнього адвоката. В той момент я був готовий розірвати їх на шматки, знищити, зробити так само боляче, як вони мені. Якби не Ітан, не знаю, як стримався б. Він єдиний з ким я підтримую дружні стосунки. У його батька я взяв у борг і відкрив свою компанію. Саме він мене тоді підтримав. Ніхто не знає мене краще і скільки сил я вклав, щоб піднятися на цей рівень. Тільки як я міг забути, що сьогодні він прилітає, не розумію.

Після університету Ітан повернувся в рідний Сіетл, а я залишився в Нью-Йорку. Тепер це мій дім. У мене є все: гроші, влада, повага й заздрість конкурентів. Я зробив себе сам. У мене немає жалю про минуле й думок, як би склалося моє подальше життя, не отримай я стусана в спину. Я радий, що так вийшло. Мені подобається бути таким, не мати потреб в турботі та любові. У мене виробився імунітет на жіночу хитрість.

Все мене влаштовує, вірніше влаштовувало... до неї. Вона увірвалася, як ураган, забрала мій спокій й вивела з рівноваги. Всі мої переконання знищилися, а внутрішній спокій дав збій.

Сила її характеру вражає і захоплює мене. Вона не боїться протистояти й висловлювати свою думку. Одна, в чужій країні, тримає високо голову й стоїть на своєму до кінця намагаючись захистити своє оточення. Дивує добротою і водночас злить, коли випускає свої колючки й готується вколоти.

Я бачив, що образив її тоді в автівці й звинувачую себе дурня. Вона не заслужила грубості, її хочеться оберігати. Тільки я сам не можу впоратися зі своїм характером. Хочу стати ближче до неї, але вона не підпускає, це дратує і злить. Відчуваю себе звіром у клітці, якого зловили, але не збираються приручати.

Вчора я довго дивився на неї сплячу, мені хотілося про неї піклуватися. Аліса така мила після сну, дивиться на мене своїми чистими очима і соромиться від моєї уваги.

Хочу дізнатися її справжню, побачити її щиру душу. Вперше за довгий час мені хочеться жіночого тепла й турботи.

Замість підписання цих документів, я б із задоволенням опинився поруч з Алісою. Але питання чи потрібно їй це, все частіше виникає в моїй голові.

У двері постукали й на порозі виник Ітан.

— Привіт, друже.

— Зовсім забув про твій приїзд, — сказав, обіймаючи його. — Як долетів?

— Нормально, — він плюхнувся на диван, стомлено витягнувши ноги.

— А чого такий похмурий? – Знову Донна?

— Ми розбіглися.

— В котрий раз, Ітане?

— Цього разу назавжди. У мене більше немає сил і бажання продовжувати це божевілля.

— Що цього разу сталося?

— Все разом накопичилося. Наші відносини давно вичерпали себе, я боровся за минуле, поки не зрозумів, що у нас немає спільного майбутнього.

— Тому ти прилетів?

— Потрібно було змінити оточення. Водночас залагоджу питання в салоні.

— Фабрика процвітає?

 — Стабільність наше все. Батько хоче відкрити ще один магазин. Не знаю, як відмовити, він вже не такий молодий кататися по містах.

— Ти надовго?

— На два тижні. Поселиш у себе на десятому?

— На сімнадцятому.

— А що так?

— Квартира зайнята.

— Річард приїхав? Я бачив його минулого тижня, він не говорив, що збирається.

— Ні, там живе дівчина. Моя співробітниця.

— О, це щось новеньке. У твоїй улюбленій квартирці, живе дівчина. І хто вона?

— Аліса, керівник дизайнерського відділу, — відповів я неохоче.

— Як давно ти з нею спиш?

— Не повіриш. Лише робочі стосунки.

— Ого! Де можна побачити цю стійку дівчину і потиснути їй руку? — розсміявся друг. — Цікаво подивитися на красуню, що пробила твою оборону.

— Можеш навіть не сподіватися, тобі я її не покажу.

— Ей, я пожартував, — Ітан підняв руки, показуючи, що здається.

— Вона хворіє. І я, між іншим, збирався провести вечір з нею.

— Ну вибачте, що зіпсував романтичні плани, містере Девіс. – Мені терміново потрібно випити, інакше я нічого не гарантую.

— Все так погано?

Донна морочить йому голову вже понад шість років. Майстерно виносить мозок і п'є життєві соки через трубочку. Я не знаю, як його занесло вляпатися у ці відносини. Вони сварилися й мирилися по сто разів на день.

— Строчить мені повідомлення цілий день, від цього звуку вже тіпає. А вимкнути не можу, з роботи можуть телефонувати.

— Тоді поїхали тебе лікувати. У лікарі перекваліфікуватися, чи що, всіх лікую останнім часом.