Розділ 16

Я спочатку навіть очам не повірила. На столиках, замість пластикових троянд, стояли невеликі букетики різноманітних весняних квітів. А містер Девіс виявляється тільки, удає, що не чує.

Адміністратор, здається Карен, провела нас до вільного столика.

— Давно ми з тобою нікуди не виходили. Давай за нас, — подруга підняла келих.

— За твій вдалий день, — підтримала я Катю.

Хороша їжа, смачне шампанське, приємна атмосфера й улюблена подруга навпроти. Іноді потрібно дозволяти собі розслабитися. Катюша тріщала без угаву, виплескуючи емоції сьогоднішнього дня.

— Ой, Катюш, я так наїлася і здається сп'яніла.

— А як же десерт? Я хочу солодке.

— Ти ж на дієті.

— Сьогодні перерва, — Катюха почала зачитувати назви десертів.

Офіціант випередив нас і поставив перед нами дві порції морозива.

— Ми не замовляли, — обурилася подруга. Вона подивилася на мене і втупилася кудись поверх мого плеча.

— Ого!

Я зрозуміла відразу на кого вона так дивиться. Як тільки побачила шоколадне морозиво, зрозуміла, хто його замовив.

— Добрий вечір, пані. Дозволите присісти?

— Звичайно сідайте, — розпливлася в усмішці подруга. – Я Кетрін, подруга Аліси.

— Дуже приємно, — Алан потиснув її руку. – Подруга з Брукліна?

— Вона сама.

Де вона взяла таку зваблюючу посмішку, більше схожу на хижий вищир? Ніколи такого не бачила. Я хотіла штовхнути її під столом, але, мабуть зачепила Алана. Він сіпнувся і втупився на мене.

— Я замовив вам десерт. Сподіваюся ви любите шоколадне?

Ось гад! Чудово знає, що я згадаю, дивлячись на цей десерт. Ну, він перший почав.

— Мені більше до смаку ванільне, — повернула йому колючість, мило посміхнувшись.

— Алане, — перебила Катя нашу милу бесіду, — гарний ресторан. У Вас чудовий смак.

— Дякую. А вам, Алісо, все подобається?

Хм. Як сказати?

— А ви впевнені, що Вам сподобається моя відповідь?

Я бачила, як у подруги округлилися очі.

— Поруч з вами я ні в чому не можу бути впевненим, — з усмішкою відповів Алан.

Веселиться значить. Який ви веселун, Алане Девіс.

— Скатертини не підходять під інтер'єр.

— Всього лише? Я думав буде більш жорстка критика.

Катя мовчки стежила за нами.

— Пригощайтеся, — Алан посунув їй піалу. – Ваша подруга завжди така колюча чи тільки з керівництвом?

— О ні, вона завжди була дуже доброю і вразливою. Захищала слабких і всім довіряла.

Що вона несе? Мені хочеться схопитися за голову і рвати волосся, Каті звичайно. Я наступила ногою на її ногу і придавила. Подруга ніяк не зреагувала.

— Аліса розповідала які у вас чудові дітки, — продовжила подруга.

Очі Алана округлилися. Та що ж це таке? Сміється вона наді мною, чи що? Я натиснула сильніше, ніякої реакції.

— Катю! — гаркнула я.

Відвідувачі за сусідніми столиками звернули на нас увагу.

— Містеру Девісу потрібно працювати, а не слухати про мене всяку маячню, — багатозначно глянула на подругу, усіма молитвами подумки закликаючи її замовкнути.

— Якщо ви приберете свою ногу з моєї, я, мабуть, піду ще попрацюю.

Що?! Тільки не це! Я зніяковіла і мене кинуло в жар від сорому.

— Вибачте.

— Вам пощастило, Кетрін. У Вашої подруги дуже гострі підбори. Всього найкращого.

Встав і пішов. Я ж сиділа і гіпнотизувала стіл. Не можу дивитися подрузі в очі.

— Алісо, — порушила тишу Катя, — твоє морозиво розтануло.

— Угу, я не хочу.

Подруга попросила рахунок. Хто б сумнівався, що він виявиться вже сплаченим.

— Так, вставай, поїхали додому.

Я встала і мовчки потупцяла за подругою. В таксі, як не дивно, вона мовчала. Я ж не знала, що й думати. Вранці в кабінеті, так й в ресторані не могла на нього надивитися. Думаю, про нього частіше, ніж належить. Моя реакція на нього дивує мене саму. Та що там дивує? Я в повній розгубленості. Його підколи дратують, але водночас чекаю їх, як мазохістка, а посмішка миттєво вбиває злість. Що зі мною не так? Я не можу закохатися у свого керівника. Я ж обіцяла собі більше нікому не відкриватися. І від чого так погано?

Вже лежачи в ліжку, я прийшла до висновку, що потрібно стримати свій характер і не вестися на його слова. У двері постукала Катя, тихенько пройшла і сіла поруч на ліжко.

— Аліс, я бачила, як ти дивишся на нього, ненавистю там і не пахне. Не перебивай, — подруга підняла руку, побачивши, що я збираюся обуритися. – І його погляд я теж бачила. Він їсть тебе очима. Але будь обережна, подруго, він непроста людина. Ти спеціально його дратуєш?

— Навіть не думала, я лише відповідаю.

— Ви обоє гарні. Але між вами іскрять блискавки. І це в підсумку до чогось призведе.

— До чого?

— Або він звільнить тебе, або одружиться. Не виводь його, мені здається, в гніві він страшний чоловік.

— Мені немає діла до його настрою, але і командувати собою я не дам. Він говорить зі мною в наказовому тоні, ти ж сама чула.

— Нормально він говорить, Алісо.

— На чиєму ти боці? — аж підстрибнула на ліжку.

— Ти вирішила з ним воювати? — розсмілася подруга.

— Ні, думаю треба менше звертати увагу на його підколи. Йому стане нудно, і він відстане від мене. Так я і зроблю.

— От і розумниця.