Розділ 14

— Вибач, не помітила, як заснула.

Дивлюся на приладову панель, одинадцять годин. Ого!

— Я цілу годину спала? Чому ти мене не розбудив?

— Я будив, але ти мене вдарила, і я вирішив не зв'язуватися. Мені вже сьогодні погрожували гарячою кавою.

— Дякую, що підвіз.

— Будеш винна, — хмикнув Алан.

— Що винна?

— Я беріг твій сон, тепер твоя черга.

— Я не просила про це, можна було просто мене розбудити, — починала злитися.

— Чому ти як той їжак, постійно фиркаєш на мене і намагаєшся вколоти?

— Що ти? У тебе непробивна шкіра, так просто не уколиш.

Я і сама не знаю чому так злюся на нього.

— Не язви, — він теж розлютився.

— Так не змушуй мене, — я схопилася за ручку дверей, заблоковано.

 — Відчини.

— Спочатку вибачся.

— Я? За що?

— Ти просто нестерпна!

— Я це вже чула.

— Егоїстка, зла на весь світ, — прогарчав мені в обличчя. – Шкодуєш себе, бо розчарувалася в людях через якогось мудака.

Він розблокував двері й здавалося зараз заморозить своїм поглядом.

— Не кидайся образливими словами, містере Девіс, рани від них не загоюються, — вискочила з автівки й голосно грюкнула дверима. Автомобіль шкода, але я така зла. Бісить мене до помутніння розуму. Заходячи в будинок почула визг шин. Псих!

А ще хотіла погодитися на його пропозицію. Та я краще буду жити з буркотливою старенькою в маленькій кімнатці, ніж піду на поводу у цього диявола. Все життя потім буду винна йому.
Залетіла у квартиру і понеслася у свою кімнату. Через секунду почула стукіт.

— Можна? — заглянула Катя.

— Так, заходь, — я втомлено опустилася на стілець.

— Ого, подруго! Що це за стиль такий? І де ти відкопала таку футболку?

— Важкий день, Кать. Каву пролила, обпекла живіт і довелося ходити в цьому.

— А чому так пізно? Та ще й в такому настрої. Я взагалі-то сиділа у вітальні, а ти пронеслася, як буря, не помітивши мене.

— Розлютив мене до чортиків!

— Хто? — подруга влаштувалася зручніше в кріслі.

— Великий бос, хто ж ще? Тільки він може так роздратувати.

— О, а ти мовчиш? Розповідай, — суворо наказала подруга. — Все по черзі.

Сон залишився мрією. Поки Катя не отримала всю інформацію за день мені не дозволено було навіть в душ сходити.

— І що, так і сказав? Просто запропонував там пожити? — не відставала подруга.

— Ну, так.

— Думаю потрібно погоджуватися!

— Що? — у мене очі на лоба полізли. Це не та реакція, яку я очікувала.

— А що? Сама поміркуй. Такий мужик пливе в руки. Я звичайно буду нудьгувати по тобі та все таке, але заради такої справи заперечувати не буду. Це такий шанс.

— Катю, він одружений. Ти забула? Я ж розповідала тобі про дітей.

— Наявність дітей ще не означає, що він одружений. Ніхто ніколи не бачив його з дружиною, я всю інформацію вивчила. Дівчат звичайно багато, але жодна надовго не затримувалася.

— Ти ж знаєш мене не цікавлять відносини, я тільки відійшла від попередніх. Та й з таким характером його ніхто довго не витримає. Я розумію тих дівчат. Він може вивести мене одним клацанням пальців.

— Дивись сама, подруго, але від таких чоловіків не відмовляються. А якщо тобі не цікаво, можеш мене познайомити.

Заснула я швидко і так само швидко прокинулася.

— Знову кошмар? — подруга вже сиділа на кухні й пила каву.

— Так.

— Алісо, може, все-таки звернешся до фахівця?

Подруга давно наполягає на відвідуванні психотерапевта, але мені не дуже-то хочеться розповідати чужій людині все своє життя.

— Він почав снитися рідше, сподіваюся скоро пройде. – А ти чому так рано?

— До восьмої потрібно бути в офісі, важливі переговори. Давай ввечері підемо удвох куди-небудь?

— Давай, я не проти.

— Тоді зідзвонимось, — чмокнула мене в ніс і втекла.

Ну здрастуй, новий день! Що ти мені принесеш? Головне обійти стороною Емму, другого такого божевільного дому я не перенесу.

У холі Емми не було видно, вітаюся з охоронцем і швидко прямую до ліфта. Переглядаю пошту на телефоні, ззаду мене хтось зупиняється. По запаху парфумів я знаю хто це, але удаю, що не помітила. Він стає поруч.

— Доброго ранку, Алісо.

— Доброго ранку, містере Девіс, — ввічливо посміхаюся і знову опукаю очі в телефон, нехай думає, що у мене важливе листування.

Двері ліфта відкриваються і тут я чую цей неприємний голос. Емма. Вона мчить до ліфта розштовхуючи всіх на своєму шляху. Алан заштовхує мене, швидко заходить сам і натискає кнопку. Я не можу стримати посмішку.

— Не боїшся наслідків?

— Ні, але не хочу з ранку вислуховувати її ниття. Думаєш, варто почекати?

— О, ні, — вжахнулася. — Вчора вранці я зіткнулася з нею, і ти бачив, що додому я вирушила у футболці з дурним кактусом і червоною плямою на животі.

— Як опік? Болить?

— Ні, вже легше.

Ліфт відкрився, я зібралася виходити, але Алан притримав за руку.

— Що?

— Тихіше. Чуєш?

Я прислухалася, на поверсі щосили розпиналася Емма. Блін, як вона доїхала швидше за нас?

— І що робити? — так само пошепки запитала я.

— Поїхали, — і натиснув на свій поверх.

Долорес ще не було. Алан відчинив двері кабінету і пропустив мене вперед.

— Я не можу постійно від неї ховатися. А раптом вона цілий день буде чергувати в коридорі, щоб зловити вільні вуха? А мені працювати потрібно.

— Боїшся отримати догану від керівництва?

Я промовчала, не хочу починати ранок зі скандалу. До початку робочого дня десять хвилин, сіла на диван і вирішила почекати.

— Як просуваються замовлення?

— Добре, все виконується вчасно.

— А проєкт Ніколсона?

— На стадії завершення.

— Не бери собі поки нічого.