Розділ 12

Аліса
 

Якщо хочеш зіпсувати собі день, зустрінься біля ліфта з Еммою. Ніколи мене так не дратували. Вона встигла вивалити на мене купу негативу, а потім, побажавши гарного дня, з милою посмішкою пішла у свій відділ. Роздратована я влетіла в приймальню, Лізі сиділа і хлюпала носом.

— Лізі, що сталося?

— Я з хлопцем посварилася.

Навіть питати не буду чому. Вона з ним свариться мало не кожен день. Не збагну, як вона його взагалі терпить. Якщо послухати Лізі, він ревнує її до кожного стовпа. Хоча, не мені судити, я теж терпіла ревнощі чоловіка і свої відносини не змогла втримати.

— Лізі, давай ми з тобою вип'ємо чаю й ти заспокоїшся. У нас на сьогодні багато планів. Якщо це твоя людина, то він залишиться з тобою, а якщо ні, то повір моєму досвіду, краще нехай це розставання станеться зараз.

Обід я провела в парку, просиділа на лавці всю перерву, їсти не хотілося. Насолоджувалась прекрасним днем, ароматом тюльпанів і напруга пішла, ніби ранкова зустріч з Еммою наснилася. Повернулася в піднесеному настрої, захопивши в кондитерській декілька тістечок.

— Лізі, роби каву, будемо виганяти з тебе поганий настрій шкідливою смакотою.

Але, мабуть, ранкове побажання гарного дня поширюється на весь день. Каву я щасливо вилила на свою ж білу блузку. Гаряча рідина обпекла живіт і зіпсувала блузку.

— Алісо, — Лізі влетіла в кабінет, — він подзвонив мені! – А що сталося?

— Кави не вдалося спробувати, — буркнула я, знімаючи блузку.

На животі велика червона пляма, пекельно пече. Добре, що не на груди.

— Ліз, побіжи в аптеку, купи мені, будь ласка, мазь від опіків і якусь футболку в крамниці.

— Я миттю, — полетіла дівчина.

Гарний день, нічого не скажеш. Я сіла за стіл і спробувала зайнятися роботою, щоб не звертати уваги на печіння на животі. Через кілька хвилин двері відчинилися.

— Ти швидко.

— Твій секретар завжди бігає по крамницях у робочий час? — з порогу запитав гість.

Цього мені тільки не вистачало. Ну чому саме зараз? Я прикрила очі не підіймаючи голови. Будь ласка, нехай він прийде завтра, я хоча б буду одягнена.

Відкрила очі, він нікуди не подівся. Ще й безсоромно роздивляється мене. Я схопила піджак і прикрила груди.

— А ти завжди в такому вигляді працюєш?

— Ні, тільки сьогодні, — пробурчала у відповідь. — Тебе не вчили стукати?

Чоловік підняв брову.

— Мені здається, я маю повне право заходити в будь-який кабінет у своєму офісі й до своїх підлеглих без стуку.

— А якщо вони голі? — почала закипати я.

— А чому вони повинні бути голими на робочому місці? Це тільки ти виставляєш свої принади, раніше такого тут не доводилося спостерігати.

— Я нічого не виставляю, — прогарчала у відповідь.

Міг би вже й піти. Чого стирчати? Ще й витріщається, збоченець.

— Може, пізніше зайдеш, — спробувала запитати якомога спокійніше.

— Ні, мені потрібні роботи тієї дівчини, новенької. Я хочу їх побачити зараз, — сів на стілець і помітив мій опік.

— Що це? Ти обпеклася?

— Ні, роздяглася, щоб тебе спокусити.

Він хмикнув і куточки його губ сіпнулися.

— Не варто було так старатися. Дай подивитися.

— Не треба, — я відійшла за крісло.

— Або ти підійдеш до мене, або я сам підійду.

— У великого боса роботи немає? Він прийшов лікувати підлеглу від опіку? — пробурчала.

Дістав зі своїми командами. Хто сказав, що я хочу йому щось показувати, мені вистачає і того, що стою перед ним напівгола. А він гад, навіть не думає відвертатися.

— Я чекаю.

Неохоче підійшла. Добре, що я в штанах. Була б у сукні, цей піджачок нічого не прикрив би.

Він обійняв мене за ноги й підтягнув ближче, я опинилася між його ніг. Піднявши руку невагомо провів пальцями по животу ледь доторкнувшись до опіку. Легенько подув на нього, я не змогла стримати зітхання.

— Боляче? — подивився в мої очі знизу-вгору.

Алісо, тільки не дивися в його очі, згадай, що було в машині.

— Лізі принесе мазь, я відправила її в аптеку.

Якщо вона зараз зайде, то побачить нас у цій інтимній позі й подумає те, чого немає, спробуй потім довести зворотнє. Це буде жахливий фініш божевільного дня. І вона увійшла. У цю ж секунду відчинила двері й увірвалася на всіх парах. Та, так й застигла з відкритим ротом, смішно витріщивши очі. Я хотіла відскочити, але Алан притримав мене, не давши це зробити.

— Де тебе носить? Мазь давай, — гримнув на неї.

Ліззі поклала тюбик йому на долоню, шоковано дивлячись на мене. Я ж не знала куди подіти очі. В таку ситуацію я ніколи не потрапляла.

— Вільна, — так само грубо.

— Не груби моєму секретарю.

Почувши мої заперечення, Ліззі миттю кинула футболку на стілець і блискавкою вискочила за двері. От би мені так. Відчувши прохолоду мазі на животі здригнулася. Він, помітивши це знову подув на опік.
Мені стало смішно. Ця ситуація здавалася нереальною й абсурдною. Як з дурного фільму.

— Так смішно чи боляче, не зрозумію?

— Дивно, — відповіла я.

Він ретельно намазав постраждале місце.

— Груди не постраждали?

— Ні, — голосно відповіла і нарешті змогла відійти. – Спасибі, — швидко схопила футболку і не дивлячись одягла її. Його сміх примусив оглянути себе. Ну, Лізі! На футболці пишався величезний зелений кактус з бантиком на колючій голові.

— Тобі личить. Твій секретар добре знає свого керівника.

— Дуже смішно. Здається, ти прийшов у справі?

— Я б випив кави.

— Не боїшся, що я її випадково перекину? Маю гіркий досвід.

— Якщо ти так само дбайливо обробиш мені опік, то ні.

От іще!

— Лізі, принеси дві кави, будь ласка.