Розділ 6

— Містер Девіс звелів ввести тебе в курс справи, — тихенько сказала дівчина. — Якщо ти не проти, звичайно.

Я зітхнула. В голові повна плутанина, у мене, звичайно, була своя команда, але відразу керівником відділу, це занадто.

— Елізабет, — почала я, — випиймо чаю, а краще кави й ти мені все докладно розкажеш.

— Добре, — дівчина заспокоїлася, я зараз принесу у твій кабінет.

Мій кабінет. Це більше схоже на розіграш.

Елізабет принесла дві чашки кави й печиво, ми сіли за стіл. Якщо вже така справа, і у мене з'явився шанс, відмовлятися від нього нерозумно.

— Елізабет, мене звуть Аліса. Я не дуже розумію чому містер Девіс обрав мене на цю посаду, але відмовлятися не маю наміру. Нам доведеться знайти спільну мову і працювати однією командою. 

— Добре, — усміхнулася, тепер вже мій секретар. — Все це дуже несподівано. І взагалі, я думала, що мене звільнять.

— Чому?

— За те, що не відразу повідомила про відсутність Коула. Я повинна була попередити про це Долорес. Містер Девіс дуже принциповий і вимогливий, він не терпить запізнень.

— Ясно. Я так розумію, такі ситуації трапляються вкрай рідко.

— Рідко не те слово. Долорес працює в компанії десять років, говорить ні разу не бачила генерального таким злим.

— Містера Коула звільнили за сьогоднішнє запізнення?

— Він часто потрапляв у такі ситуації, пунктуальним його назвати складно. Звіти подавав невчасно, на нього скаржилися співробітники. Сьогоднішній інцидент став останньою краплею. Тим більше, попередній фахівець пішов через нього, вони не ладнали.

— Ясно, значить будемо розбиратися.

Розбиралася я довго, за вікном стемніло, а я все читала і вивчала документи. Три незакінчених проєкти, сім осіб в команді, зараз одного не вистачає, у кожного свої обов'язки. Завтра треба всіх побачити й познайомитися. Елізабет пішла годину тому, коли я зрозуміла, що вуха болять від тонни інформації, яку вона вивантажила на мене. Коли мені повідомили, що будівлю незабаром зачинять я зібрала документи та пішла на метро.

Тільки відкрила двері, як на мене, накинулася Катя.

— Слава Богу, Алісо, я ледве з розуму не зійшла. Де ти була?

— Не повіриш, працювала, — сіла я на диван.

— Тебе взяли, — зраділа подруга, — це треба відзначити.

Я відкинулася на спинку і стомлено прикрила очі, Катя притягла вино, сир і фрукти.

— Давай, подруго, за твою нову роботу і кар'єрне зростання.

— Угу, — я зробила ковток. – Я вже начебто зросла. Мене взяли керівником відділу на випробувальний термін.

— А? — подруга відставила келих і поглянула на мене.

— Керівником, Катю. Тепер я керівник одного з дизайнерських відділів компанії Алана Девіса.

— Оце так, — протягнула шокована подруга.

— В це важко повірити, знаю. Сама шокована. Керівник відділу не прийшов на співбесіду, і містер Девіс взяв мене на його місце.

— Що? Сам Алан Девіс? — подруга схопилася на ноги. – А ти мовчиш! Який він?

— Як усі люди.

— Але погодься, що він шикарний.

— Згодна, тільки красива зовнішність не головне. Він владний і жорсткий, для нього є тільки єдина правильна думка — його власна. Та він навіть моїх заперечень не чув.

— Ти йому ще й заперечувала? — охнула подруга. Я сьогодні точно не засну.

— А я саме навпаки, стільки документів перерила, що очі від утоми злипаються.

В дев'ять п'ятдесят я була на робочому місці. Елізабет ще не прийшла. Потрібно було взяти робочий комбінезон і прибрати кабінет, але вчора про це не подумала, тому зняла піджак і закотила рукава блузки. У підсобці знайшла коробку і склала в неї речі колишнього господаря кабінету, протерла стіл і розклала свої. Хотілося б зробити ремонт, але це якщо пройду випробувальний термін. Телефон приймальні розривався, я вискочила, секретаря все ще не було.

— Так.

— Елізабет, де тебе носить? Мені телефонували з відділу кадрів, не можуть з тобою зв'язатися, — строгий жіночий голос вичитував мене телефоном, тобто Елізабет.

— Здрастуйте, це Аліса, — на тому кінці дроту замовкли.

— Добрий день, мене звати Долорес, я секретар містера Девіса. Елізабет немає на місці?

— Є, але я її відправила з дорученням, — збрехала, сама розберуся зі своїм секретарем. –Тільки-но вона повернеться, я відправлю її у відділ кадрів.

— Дякую, міс...

— Аліса, просто Аліса.

— Гарного дня, Алісо.

— І вам Долорес.

Тільки поклала слухавку, увірвалася в кабінет захекана Елізабет. Виглядає, як дитина, що нашкодила. Каштанове волосся вибилося з зачіски, карі очі дивляться перелякано.

— Вибач мені, будь ласка, Алісо.

— Проспала?

— Заснула і проїхала зупинку.

Зате чесно.

— Дзвонила Долорес, я сказала, що відправила тебе з дорученням. Біжи в відділ кадрів, тебе шукали, тільки поправ волосся. А потім можна і кави випити.

— Спасибі, — і зникла з виду.

Через час принесла мені каву. Поставила переді мною рожеву чашку в сріблясту зірочку і написом BOSS, кажу ж дитина. Бачачи її щасливу посмішку не можу стримати свою.

— Спасибі, незвичайна чашка.

— Ледве вибрала, ця сама прикольна.

— Скільки тобі років?

— Двадцять два, скоро рік, як працюю на цій посаді.

— Ти не образишся, якщо я буду кликати тебе Лізі, це ім'я коротше і для мене звичніше.

— Мене, як тільки не називали, я не проти.

— Добре, що у нас на сьогодні?

Вона з діловим виглядом відкрила свій блокнот.

— Через десять хвилин нарада з командою, після обіду виїзд на об'єкт. Мало не забула, постав свій підпис, це з відділу кадрів передали, договір на випробувальний термін.

У моїй команді виявилися дуже приємні люди. Два хлопці та чотири дівчини, всі молоді й енергійні. У кожного зараз був свій проєкт, над якими вони працювали. Я тільки зробила кілька правок в роботі Моніки, прочитала побажання клієнтів і запропонувала їй свій варіант. Додому пішла пізно і без задніх ніг завалилася спати.

Ось воно! Те, чого мені так не вистачало, скажений ритм і творчий хаос. Команда працювала на повну. У п'ятницю Моніка показала мені проєкт з новими змінами, а Френк здав готову роботу. Я була задоволена результатами.

— Тут ніколи не було так гармонійно, — з важливим виглядом сказала Лізі, коли ми пили в обід чай.

Залишалася нарада. Що мені від неї очікувати я не знала, але була готова до будь-якого повороту подій. На щастя все пройшло навіть краще, ніж хотілося. Заступник генерального директора Ділан Сміт виявився приємною людиною. Спочатку було трохи не зручно, коли всі дивились на мене, але після знайомства зайнялися робочими питаннями і я розслабилася. Генерального не було, але була Долорес, вона писала щось у блокноті й уважно слухала Ділана.